тривога-01

Тривожні розлади

Тривога - це важлива емоція, яка попереджує нас про небезпеку і мобілізує до відповідних дій. У нашому мозку функціонує комплексна система тривоги. Вона дає нам змогу вчасно помічати загрози та запобігати їм. Втім, як і будь-яка комплексна система, система тривоги також може "виходити з ладу", формуючи страх там, де насправді небезпеки немає, чи змушуючи нас постійно переживати про загрози, які малоімовірні й на які ми не маємо впливу. У таких випадках ми говоримо про тривожні розлади.

Тривожні розлади є найпоширенішим видом психічних розладів у дітей, молоді, дорослих, вони можуть суттєво порушувати функціонування у різних сферах життя, перешкоджати повноцінному розвитку та самореалізації. Водночас на даний момент досягнено значного наукового прогресу у розумінні цих розладів та розвитку ефективних терапевтичних і превентивних втручань.

Симптоми і види тривожних розладів

Прості фобії

Основний симптом простих фобій – наявність стійкого вираженого страху в ситуаціях, що не становлять реальної загрози. Відповідно цих ситуацій уникають або ж якщо уникнення неможливе, то вони супроводжуються сильним емоційним дистресом. Фобії можуть суттєво впливають на якість життя та перешкоджати функціонуванню у різних сферах життя. Найтиповішими є фобії стихійних явищ (напр., грози), тварин та комах, певних місць (напр., висоти), медичних процедур.

Розлад сепараційної тривоги

Головний симптом цього розладу – невідповідний до віку страх розлуки з батьками, який суттєво впливає на якість життя дитини та сім’ї і перешкоджає соціалізації дитини, академічному життю тощо. При сепараційній тривозі відповідно є страх ситуацій, коли треба залишитися без батьків, уникнення таких ситуацій, надмірні переживання за можливість втратити батьків і т.п.

Розлад сепараційної тривоги є поширеною проблемою дітей та молоді. Часто його симптоми стають перешкодою, коли дитині необхідно йти в школи – відповідно він може суттєво порушувати можливість дитини відвідувати навчальний заклад, впливати на її здатність концентрувати увагу, вчитися, брати участь у соціальному житті.

Соціальна фобія

Характеризується стійким, вираженим, невідповідним страхом соціальних ситуацій. Ці ситуації пов’язані з перебуванням у центрі уваги інших осіб і можуть бути або доволі специфічними (напр., виступи біля дошки в школі, на сцені, їсти чи писати, коли хтось дивиться) або ж більш генералізованими (напр., різноманітні ситуації, коли необхідно спілкуватися з іншими людьми). Ці ситуації супроводжуються високим рівнем тривоги, страхом зганьбитися в очах інших людей і відповідно їх уникають. Це може спричиняти значні обмеження у соціальному, академічному, творчому житті та самореалізації дитини, підлітка, дорослої особи.

Селективний мутизм

Характеризується відмовою дитини спілкуватися з певним колом осіб. Відповідно дитина, попри те, що нормально спілкується з рідними, може постійно мовчати й не комунікувати з іншими людьми з-поза родини (переважно дорослими, але часом і з ровесниками).

Селективний мутизм як правило виникає у дошкільному віці. Звичка мовчати і не спілкуватися може отримати негайне підкріплення – адже тоді зникає тривога при спілкуванні – а відповідно закріпитися. Інколи дорослі “акомодуються” під симптоми розладу і не заохочують дитину спілкуватися, приймають її мовчання, що може вести до подальшого закріплення мутизму. Раннє звернення за фаховою допомогою є запорукою ефективності втручань – тож важливо не зволікати, коли у дитини розвиваються симптоми селективного мутизму, а звернутися за терапевтичною допомогою.

Панічний розлад

характеризується раптовими нападами сильної тривоги (паніки), які супроводжуються вираженими тілесними симптомами тривоги (серцебиття, відчуття утрудненого дихання, тремору кінцівок, «бігання мурашок», «ватних ніг» тощо). Ці напади як правило супроводжуються сильним страхом померти, мати інсульт чи інфаркт, збожеволіти тощо. Відповідно формується страх повторення нападів паніки та намагання уникати місць, де вони можуть виникнути і де не буде можливості одержати допомогу, вийти чи мати підтримку рідних (напр., громадського транспорту, людних місць, відкритого простору, бути наодинці без рідних тощо) – такий вид фобії носить назву агорафобії, яка часто супроводжує панічний розлад.

Розлад тривоги за здоров'я

Цим терміном позначають стан, коли особа тривалий час надмірно і без відповідних на те підстав переживає за власне здоров’я, має численні скарги, пов’язані з тілесними проявами тривоги, страхи щодо можливості розвитку хвороби тощо. Цей розлад може супроводжуватися чисельними і надмірними обстеженнями у медиків, необґрунтованих витрат коштів на медичні процедури та ін.

Генералізований тривожний розлад

Характеризується надмірними, частими переживаннями щодо різних небезпек, які можуть трапитися в майбутньому. Ці переживання стосуються типових для усіх людей тем: здоров’я та безпека власна та рідних, успішне складання іспитів, фінансова ситуація, соціальні стосунки та інше). Утім вони надмірно виражені, без суттєвих на те підстав, і спричиняють емоційний дистрес, постійне відчуття тривоги, тілесної напруги. Відповідно постійні переживання та тривога призводять до втомлюваності, порушення пам’яті та уваги, розладів сну, погіршення якості життя.

Обсесивно-компульсивний розлад

Йому притаманні нав’язливі думки (обсесії) – думки та образи, що неприємні й небажані особі, які вона переважно сприймає як абсурдні й невідповідні, втім, які повторювано з’являються у її свідомості. Ці думки можуть бути сумнівами щодо наявності певної загрози («на руках мікроби», «забув закрутити кран» тощо), страхом зробити якусь агресивну чи неприйнятну дію, бути відповідальним за шкоду, заподіяну іншим, і супроводжуються вираженою тривогою та небажанням думати про це. Щоб нейтралізувати тривогу та запобігти небезпеці, особа робить, хоч і переважно розуміючи абсурдність цього, повторювано різні нав’язливі дії – компульсії (мити руки, перевіряти, чи зачинені двері, промовляти певні слова чи робити певні ритуали тощо), а також уникає ситуацій, у яких можуть появитися ці думки й виникнути тривога. Це може займати багато часу, енергії та суттєво впливати на функціонування у різних сферах життя.

Сучасне наукове розуміння

Тривожні розлади не є спричинені однією причиною, а викликані співдією ряду факторів. З одного боку до тривожних розладів існує біологічна, генетично обумовлена схильність. Можна сказати, що у людей з тривожними розладами система тривоги в мозку є більш чутливою, а відповідно вона схильна до сильніших реакцій на менші подразники, вона сильніше «записує» в мозку «файли небезпеки». З іншого боку існує також і психологічна схильність до тривожних розладів – зокрема, коли у дитинстві було багато стресових подій, непередбачуваності, загроз (наприклад, внаслідок хвороби, чи алкоголізму в рідних і т.п.), то часто внаслідок такого досвіду сформувалася певна психологічна орієнтація на постійне очікування небезпеки, перебування в стані мобілізації, необхідності контролювати усі загрози.

Але наявність схильності до тривожних розладів не є достатньою для розвитку розладу, необхідно щоби відбулася певна критична подія, яка запустить підтримуючий цикл розладу, викличе свого роду “замикання” у системі. Такою подією можуть бути різного роду стресові події, втрата когось із рідних, інформація про певні небезпеки, зміни в житті (напр., вихід на пенсію), булінг в середовищі ровесників та ін. Основним же подальшим фактором, що веде до формування розладу, є розвиток підтримуючих циклів. Їх парадокс є у тому, що певні дії, які робить особа для того, щоби зменшити відчуття загрози, тривогу, можуть у короткому терміні бути ефективними, але у довготерміновій перспективі вести до закріплення симптомів тривожного розладу. Це можна порівняти метафорично з гасінням вогню дровами – якщо кинути велику кількість дров – це зменшить полум’я, але потім вогонь знову розгориться. У схожий спосіб, для прикладу, уникнення соціальних ситуацій веде до зменшення тривоги, але з іншого не дає можливості подолати людині страх осоромлення. Для кожного виду тривожного розладу цей цикл складається з інших компонентів. Сучасні дослідження дали можливість краще розуміти природу тривожних розладів і відповідно розробити терапевтичні втручання, які з одного боку розривають підтримуючі цикли, з іншого – працюють з факторами схильності і допомагають запобігати рецидивам.

Рекомендації протоколів

Згідно з сучасними міжнародними протоколами основними рекомендованими методами допомоги при лікуванні тривожних розладів є: 
(1) когнітивно-поведінкова терапія; 
(2) медикаментозна терапія.  

Когнітивно-поведінкова терапія є “золотим стандартом” лікування усіх видів тривожних розладів. Її великою перевагою є те, що в процесі КПТ особа вчиться бути “собі самому терапевтом” та долати нереалістичні страхи, некорисні переживання, відмовлятися від некорисних форм захисної поведінки, загалом розвивати уміння толерувати дистрес, тривогу, невизначеність, розвивати у собі життєву мужність. КПТ зосереджена теж не лише на подоланні тривожного розладу, але й на запобіганні рецидивів, зміцненні резилієнтності/стресостійкості особи, роботі з супутніми розладами та проблемами, на загальному покращенні якості життя.

Фармакотерапія (основні рекомендовані ліки це антидепресанти, які мають протитривожну дію) є також ефективним методом допомоги і є включена в рекомендовані види лікування тривожних розладів. У більшості випадків тривожних розладів важкого ступеню найбільш ефективним може бути поєднання КПТ та фармакотерапії.

Програма допомоги у "Колі сім'ї"

В центрі “Коло сім’ї” функціонує спеціалізована програма допомоги дітям, молоді та дорослим з тривожними розладами, яка базується на рекомендаціях сучасних міжнародних протоколів.

Програма допомоги включає в себе наступні основні методи допомоги:
– Комплексне обстеження, представлення інформації та узгодження плану допомоги
– Інивідуальна когнітивно-поведінкова терапія
– Медикаментозна терапія (при потребі)
– При роботі з дітьми та молоддю – психологічний супровід батькам, консультування при потребі фахівців освітніх закладів

Інформаційні ресурси для батьків та рідних