Трихотиломанія й екскоріаційний розлад є поширеними розладами нейророзвитку. Поширеність кожного з них становить приблизно 2%. Трихотиломанія характеризується повторюваним висмикуванням власного волосся, що призводить до його втрати. Екскоріаційний розлад проявляється навмисними та повторюваними маніпуляціями зі шкірою, що спричиняє її пошкодження. Симптоми цих розладів не тільки негативно впливають на поведінку й стосунки людини, але також можуть призвести до значного фізичного пошкодження шкіри та втрати волосся, інших наслідків на здоров’я. Трихотиломанія та екскоріаційний розлад часто виникають одночасно, і обидва розлади часто супроводжуються іншими психічними розладами, зокрема депресією, обсесивно-компульсивним розладом тощо.
Про трихотиломанію та екскоріаційний розлад
Трихотиломанія
Трихотиломанія зазвичай розвивається безпосередньо перед або у підлітковому віці — найчастіше у віці від 10 до 13 років. Виривання волосся з голови зустрічається найчастіше. Деякі діти та молодь також виривають волосся з інших частин тіла, включаючи вії, брови, ділянки біля статевих органів, рук та ніг. Багато осіб виривають волосся, не підозрюючи про це. Деякі особи з трихотиломанією також граються або їдять своє волосся після того, як його висмикують.
Ознаки того, що у дитини чи молодої особи може бути трихотиломанія, включають:
- Висмикування волосся, що призводить до помітної його втрати й не пов’язано зі звичайним облисінням або формами алопеції
- Відчуття напруги, що зростає, перед висмикуванням волосся або коли хтось намагається чинити опір висмикуванню.
- Задоволення, хвилювання або полегшення під час висмикування волосся
- Постійне тримання руки біля голови
- Безрезультатні спроби перестати висмикувати волосся або робити це рідше
- Збентеження або сором внаслідок втрати волосся
- Переживання сильного стресу або проблем у школі чи у соціальних ситуаціях, пов’язаних із вириванням волосся.
Трихотиломанія зазвичай починається приблизно у віці 12 років, але діти молодшого віку також можуть мати цей розлад.
Екскоріаційний розлад
Основним симптомом екскоріаційного розладу (дерматиломанії) є імпульс або бажання роздряпувати шкіру, протистояти якому неможливо або дуже важко.
Ознаки та симптоми:
- здирання шкіри до такої міри, що призводять до появи ран, синців або подряпин на шкірі;
- неспроможність зупинити дану поведінку, контролювати її;
- відчуття засмучення або збентеження та вплив на повсякденне життя.
Частими мішенями є обличчя (зокрема, ніс, лоб, щоки та підборіддя), шкіра голови, кутикули, розгинальні поверхні рук та ніг, плечі, спина, область ануса й мошонки. Ураження зазвичай симетрично розподілені в межах досяжності рук.
Дослідження показали, що початок екскоріаційного розладу може виникнути у підлітковому або середньому дорослому віці.
Багато людей із цим розладом повідомляють, що ця поведінка почалася з появою такого дерматологічного захворювання, як вугрі, але роздряпування продовжується навіть після того, як дерматологічний стан покращується.
Сучасне наукове розуміння
На розвиток трихотилломанії та екскоріаційного розладу можуть впливати різні фактори, зокрема:
- Генетика: шанси зростають, якщо є близький родич з трихотилломанією чи екскоріаційним розладом.
- Зміни в структурі мозку: люди з розладом екскоріації та трихотиломанії часто мають деякі ключові відмінності у структурі ділянок мозку, які беруть участь у формуванні звичок.
- Стрес: сильні стресові ситуації або події можуть спровокувати висмикування волосся або роздрапування шкіри у деяких людей.
- Інші психічні розлади: такі розлади, як депресія, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) та інші можуть виникати разом з трихотилломанією чи екскоріаційним розладом.
Рекомендації протоколів
Згідно з сучасними міжнародними протоколами рекомендовано:
- індивідуальна когнітивно-поведінкова терапія (зокрема, спеціальний протокол, що включає техніку заміни звичок);
- медикаментозна терапія;
- лікування супутніх розладів.
Програма допомоги у "Колі сім'ї"
У центрі «Коло сім’ї» діє спеціалізована програма допомоги дітям та молоді з трихотіломанією і екскоріаційним розладом, яка ґрунтується на рекомендаціях сучасних міжнародних протоколів.
Програма пропонує такі методи допомоги:
- комплексне обстеження, представлення інформації та узгодження плану допомоги;
- індивідуальну когнітивно-поведінкову терапію (метод заміни звичок);
- консультування та психологічний супровід рідним, навчання їх, як вони можуть підтримувати дитину у подоланні проблемної поведінки;
- при потребі — медикаментозну терапію;
- при потребі — лікування супутніх розладів та проблем (депресія, тривожні розлади та ін.).