Простір для роздумів – книга «Вибір» Е. Еґер
Колючий дріт чи молодий пагін? Тишу порожнього аркуша порушує єдине слово – «вибір». Воно немов застигло в обрамленні схожих ліній. Одна, з колючками, – про обмеження, знедолення, смуток, депресію та смерть. Інша, з листям, – про ріст, розвиток, надію, радість і життя. Вибір – не явище. Це процес, адаптація до змін. Це відповідь на запитання: що я сьогодні роблю зі своїм горем?
«МИ – ТРАВМА, ЩО КРОКУЄ»
Вона залишила цей світ. Вона залишилася з нами: у своїх текстах, посланнях і в життєвій мудрості, якою так щедро ділилася. Психологиня, психотерапевтка, письменниця Едіт Еґер прожила 98 років. Після пекла Аушвіцу вона називала себе вцілілою. Аж ніяк не жертвою. Бути жертвою – означало перебувати під впливом насильника за міцними й товстими мурами минулого. Кілька видів ув’язнень описувала докторка Едіт Еґер у своїй книзі «Вибір: прийняти можливе». Перша в’язниця – рукотворна, що є плодом насильницьких діянь тоталітарних режимів. Друга – мисленнєва, в якій ми самі себе заковуємо: тримаємося за кривду, формуємо «розум жертви». Третя в’язниця – родинна. Це коли опиняємося заручниками ролей, які нам нав’язують у сім’ї, і «…стаємо такими, якими, як ми гадаємо, маємо бути, аби задовольнити інших».
«Що ми тепер?.. Ми – травма, що крокує»: шлях до зцілення Едіт Еґер після звільнення з таборів пролягав крізь багаторічні терни. Вона писала: «Виживання лише чорне та біле, немає місця жодним „але”, коли ти виборюєш собі життя. Тепер „але” повсюди. Ти маєш хліб. Так, але ми не маємо ні копійки. Ти набираєш вагу. Так, але і на серці стає важче. Ти жива. Так, але моя мама мертва». Отримавши волю, колишня ув’язнена зіштовхнулася з новими викликами – віднайти надію і мету.
Жага до життя взяла гору. Історія вибору Едіт Еґер є прикладом того, як у скрутні часи, навіть у хаосі війни, зберегти розумову та душевну свободу. Знайомство з психіатром, колишнім в’язнем нацистських концентраційних таборів Віктором Франклом постало ознаменуванням таких необхідних змін: «…його лист посіяв у мені насіння мого покликання: знайти сенс свого життя, допомагаючи іншим знаходити сенс їхнього; вилікуватися, аби бути здатною лікувати інших; лікувати інших, аби бути здатною одужати самій».
Шляхи порятунку були різними. Зовнішніми, пов’язаними із соціальним оточенням: робота, яка давала ясну мету, навчання, учні, власні діти. Також і внутрішніми, бо саме цей дозвіл – відмучитися власним збентеженням, проплакати, відлютувати та прожити біль самотності й ревнощів – і став початком її праці над собою. Примирення із собою. Прийняття себе, власної цінності та унікальності. Порада від Едіт Еґер: «Ви муситимете вивернути себе навиворіт. Те, що зазвичай тримаєте всередині, ви маєте випустити назовні, а те, від чого зазвичай позбуваєтеся, – заштовхати всередину». Зрештою, почали формуватися нові взаємини з травмою. Ми не в силах змінити минуле, стерти біль з лиця землі, але «…ми вільні прийняти себе такими, які ми є, і жити далі».
Едіт Еґер обрала святкувати життя, танцюючи. Танець (балет, гімнастика, рух) постає в писемних свідченнях однією з центральних внутрішніх опор. Це той поштовх, та пристрасть, що допомогла їй маленькій відчути себе жіночною і майстерною. Це ресурс, що залишався незламним під час виживання за колючим дротом таборів: «Я та, що танцює у пеклі», «Якщо я можу танцювати у своїй голові, то зможу зробити своє тіло видимим». Це та сила, яка трансформувалася у кроки танцю свободи: брати на себе відповідальність за власні почуття, не придушувати їх, припинити звинувачувати інших, ризикувати та сміливо дивитися минулому у вічі.
«Терапія вибору» – називала напрямок своєї діяльності сама психологиня, докторка Еґер. Страждання – неминучі, та в наших силах їх здолати, опираючись на співчуття, оптимізм, гумор, допитливість, інтуїцію та самовираження.
ПОМІЧАТИ. ПЛЕКАТИ. ПРАКТИКУВАТИ
«Вибір: прийняти можливе»
Унікальність книги «Вибір: прийняти можливе» в тому, що вона є не лише автобіографією, а й практичним посібником. Поміж роздумів, ділення досвідом та опису виру життєвих подій можна розгледіти способи, помічні у плеканні психологічної стійкості.
Цінності
- Техніка активації цінностей ґрунтується на усвідомленні ключових запитань: «Якою людиною я хочу бути? У чому сенс життя?». Це шлях від запитань до щоденного звернення до них; посилення зв’язків із тим, що найбільше резонує, окриляє та надає змісту. Перший крок на дорозі зцілення від травматичного досвіду – прийняти його. Наступний – віднайти крізь біль свій дар і плекати його як цінність.
- Вивчати досвід інших. «Людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи – обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях», – повчальними і пророчими для Едіт Еґер стали слова Віктора Франкла. Вона почала розуміти, що теж має вибір. Це усвідомлення змінило її життя. У досвіді інших – насінини мудрості; вчителі – посеред нас.
- Вкорінюватися в культуру. Одним із потужних джерел стійкості авторки книги є приналежність до роду. «Вибір» вона присвятила п’яти поколінням своєї родини. У скрутних ситуаціях неодноразово зверталася до сили поколінь: «Допоможи мені, допоможи мені. Я усвідомлюю, що молюся до мами. Говорю до неї, як вона розмовляла з портретом своєї мами, що висів над піаніно». Також Едіт прагнула віднайти свою справжню етнічну приналежність та самовизначитися, бо про єврейське походження в дитинстві краще було мовчати.
Ефективна дія
- Вибирати і практикувати резилієнтність. Життя Едіт Еґер – приклад шляху до прийняття своїх страждань, їх визнання, а не заперечення. Важливою умовою розвитку стійкості є зосередження на можливостях, а не на втратах: «Тут немає дзеркал. Вона просить мене допомогти їй відшукати та побачити себе. І я кажу їй ту правду, яку маю. – Твої очі, – кажу я сестрі. – Вони неймовірні. Я ніколи раніше не помічала цього, коли вони були закриті всім тим волоссям. Отже, так я вперше усвідомлюю, що ми маємо вибір – загострювати увагу на тому, що втратили, чи на тому, що все ще маємо».
- Постановка цілей і завдань, планування. У книзі є історія про юнака, який вийшов із таборів смерті з планами і мріями: «Я планую бути лікарем, – каже він. Це дивовижно – юнак, який, як і я, був однією ногою в могилі ще місяць чи два тому. Він вижив, він зцілиться, він зцілятиме інших». Саме планування і чітка мета мобілізують, концентрують на результаті. Вони і є тими малими кроками на шляху до великого успіху.
- Дія у на-дії. Тут теж про вибір – бути творцями власного життя, діяти чи стати жертвами обставин, зануритись у бездіяльність і втрапити у стан навченої безпорадності. Запорука ефективних дій – віднайти покликання, справу життя, своє «місце у строю», як це зробила Едіт Еґер. Вирішувати проблеми і працювати з минулим було тим добрим рішенням, яке дозволило знайти ключі від своєї в’язниці.
- Сортування проблем. Аби впорядкувати життя, вартує розпочинати з малих звичних справ і процесів у різних сферах: «Я зосереджуюся на дітях, на речах та діях, якими я допоможу почуватися в безпеці, прийнятими та щасливими в нашому новому домі. Я зайнята щоденними маленькими справами, значнішими щотижневими та великими щосезонними».
Корисне мислення
- Пильнувати думки. Не всі з потоку наших думок є корисними і доречними. Тож їх варто помічати і критично оцінювати. Маємо вибір, що тримати в головах, ніхто не в силах це відібрати. Фантазії про їжу, імпровізовані конкурси краси у таборах додавали світла у мороку бараків: «Ми самі вибираємо, чого нас може навчити жахіття. Ми можемо озлобитися через смуток і страх. Стати ворожими. Скам’янілими. Чи триматися невинної частини себе, жвавої та допитливої».
- Писати про пережите – складова цілющого терапевтичного процесу як для самої авторки («Що, як розповідь про минуле зможе вилікувати мене від нього, а не зміцнити біль?»), так і для читачів книги.
Взаємопідтримка
- Плекати стосунки було необхідністю, бо ж «виживання неможливе на самоті». Спрацювало культивування в собі любові до обранця і повсякчасне єднання із сестрою Маґдою: «Кожна з нас вижила, бо мала захист іншої, бо кожна мала іншу за причину, заради якої треба жити».
Ефективна регуляція енергій та емоцій
- Пожива для розуму та серця потрібна і під час випробувань, і під час реабілітації. Почуття гумору стало для Едіт Еґер живильним: «Ми уникнули газової камери, та помремо, поглинаючи картопляні лушпайки, – каже хтось з нас, і ми сміємося. Ми навіть не знали, що десь у глибині зберегли цей сміх»; «Я не могла протистояти своїм гнобителям рушницею чи кулаком. Але я могла знайти шлях до власної могутності. І ця могутність – це наш теперішній сміх». Ще один острівець порятунку і незборимості – вдячність: «Я вдячна, що в мене є хліб. Я вдячна, що в мене є життя».
Примітка: у тексті використані тези та цитати з книги Едіт Еґер «Вибір».