Після того, як дитина пережила травмуючу подію, за деякий час вона повертається до звичної рутини. Серед факторів, які допомагають дитині повернутися до звичного життя і творити нові сторінки своєї історії, є приймаюче середовище, в якому будуть добрі дорослі, ті, хто дотичні до життя дитини. Для великої частини дітей місцем, куди вони найперше повернуться, буде школа, а підтримуючими дорослими будуть вчителі. Тому, так важливо для школи і вчителів бути обізнаними і підготовленими до повернення цих дітей в шкільне життя.
Дуже часто повернення до шкільної рутини служить підтвердженням того, що травматична подія не зачепила усі сфери життя дитини. Цей факт може мати позитивний ефект, так як більшість шкільної рутини є досить передбачуваною і звичною, а значить дитина знає, чого очікувати і менше відчуватиме напруги.
Ось декілька порад вчителям, як допомогти дитині, яка пережила психотравмуючу подію:
- Найперше і найважливіше буде дати відчуття дитині приймаючого, неосудливого та безпечного середовища. Важливо розуміти, що на той момент, коли дитина повернеться в школу, не всі симптоми ПТСР зникнуть, а це означає, що іноді ці симптоми можуть виявлятися в той чи інший спосіб під час її навчання. Ці симптоми можуть значно впливати на навчальну успішність та адаптацію дитини. Тому важливо, аби вчителі були повідомлені про це, і разом з батьками та фахівцями у сфері психічного здоров’я мали план допомоги. Важливо буде спільно обговорити, як реагувати вчителю, можливо, дитині треба буде нагадати про певні техніки стабілізації або інші дієві стратегії, напрацьовані дитиною з фахівцем у сфері психічного здоров’я.
- Допомагати в адаптації дитини до навчального процесу. На перших етапах дитині може бути складно виконувати усі завдання в школі, нести попередні відповідальності. Тому батькам та вчителям важливо зменшити за потреби обсяг завдань на певний час і спільно узгодити, що на даному етапі є пріоритетним серед завдань і тоді це виконувати першочергово. По мірі зникнення симптомів і включеності в шкільне життя можна буде збільшувати навчальне навантаження. Важливо пам’ятати, що кожна дитина буде мати свій індивідуальний темп у повернені до звичного життя.
- Бути уважними до переживань та потреб дитини. Іноді дитина може згадувати про пережиту психотравмуючу подію чи роздумувати над тим, чому саме в її життя відбулась ця подія, чого очікувати в майбутньому, чи будуть покарані кривдники і т.д. Вчителі важливо бути готовими до цих запитань і з мудрістю на них реагувати. Важливо пам’ятати, що людина, яка пережила психотравмуючу подію, для опрацювання цієї події потребую про неї говорити, розповідати іншим, ділитись пережитим досвідом. Тому вчителю потрібно подумати, як краще організувати цей процес: можливо, потрібно виділити час на перерві і повернутись до цієї розмови з дитиною, можливо, організувати урок, на якому вчитель буде розповідати інші історії, які навчають дітей гарних прикладів, як можна впоратись із життєвими викликами. Ці історії або відповіді, які буде давати вчитель, важливо, аби давали дитині відчуття безпеки та надії. Разом з тим іноді вчителеві необхідно буде долучатись до мережевої співпраці з іншими фахівцями, наприклад, соціальними працівниками чи іншими службами для того, аби подбати про більшу безпеку для дитини і мати чіткий та зрозумілий алгоритм реагування, зокрема на ситуацію скривдження.
- Іноді вчителю необхідно буде пояснити іншим однокласникам, що відбувається з їхнім другом/подругою для того, аби вони теж могли ставати підтримкою. Звісно, потрібно обдумати, як пояснити стан цієї дитини, аби однокласники плекали неосудливе та приймаюче ставлення і зберігати при цьому раніше погоджену з батьками чи опікунами дитини частину інформацію конфіденційною.
- Будьте для своїх учнів світлом: провадьте їх до знань життя, про які в книжках не пишуть. Показуйте напрямок до цінностей попри ті важкі події, які їм довелось пережити. Допоможіть винести цінні і важливі повчання з цього непростого досвіду. Підсвічуйте їм важливість і цілющість стосунку. Будьте для своїх учнів світлом, яке також гріє не лишень від розділеної радості за шкільні успіхи і досягнення. Грійте їх теплим співчутливим поглядом і торкайтеся їхніх сердець, щоб те тепло залишило відбиток на довгі роки.