Ми всі любимо своїх дітей та хочемо, щоб вони були здоровими, зростали у безпеці, любові і з гарними людьми поруч.
Та іноді трапляються непередбачувані події – емоційно важкі, загрозливі для життя, із сильним відчуттям безпорадності чи безсилля. Такі події ми називаємо травматичними.
На жаль, приблизно 40% дітей впродовж дитинства переживають хоча б одну травматичну подію. У мирний час у 6% дітей спостерігаємо критерії ПТСР.
Які події зумовлюють психологічні травми у наших дітей?
Де вони можуть зустріти такі події у своєму безтурботному дитинстві?
У моментах, коли стають жертвами або свідками:
- фізичного насильства,
- сексуального насильства,
- стихійних та техногенних катастроф,
- ДТП,
- медичних процедур,
- раптової смерті близької особи,
- «медіатравми»,
- «травми довкола травми»
Ми не очікували, що страшні події війни колись торкнуться нашого мирного життя. У час війни відсоток дітей, які можуть мати ризик ПТСР, зростає з 6% до 15-25%. Проте, доброю новиною є те, що більшість дітей матимуть посттравматичне зростання, котре є феноменом стійкості.
Якщо ж у дитини виявлено ознаки посттравматичного стресового розладу, як повідомити про це її рідним?
1. Коли ми підозрюємо ПТСР – з батьками та дитиною потрібно мати час та простір для розмови.
Важливо, аби атмосфера була доброзичливою, давала відчуття безпеки та прийняття.
Інформацію необхідно надавати частинами, залишаючи час, аби дитина та дорослі могли обдумати почуте та поставити свої запитання.
Пам’ятаймо: те, в який спосіб ви будете повідомляти, залежатиме від віку та особливостей самої дитини та її батьків.
2. Поясніть, на чому базуються ваші припущення про те, що у дитини може бути ПТСР.
Розкажіть про основні симптоми ПТСР, використовуючи конкретні приклади, якими ділилася дитина та її сім’я про пережиту подію.
Старайтесь робити це делікатно, але не ігноруючи самої проблеми. Пам’ятайте теж, що іноді бувають випадки, коли дитина чи її рідні поділились частиною історії, про яку не знає інша людина, тому важливо погодити, якими моментами з цієї історії ви можете оперувати.
3. Нормалізовуйте почуття дитини та її сім’ї.
Ось основне послання, що може стати у пригоді: “Це нормальна реакція на ненормальні події”.
Використовуйте зрозумілі та прості метафори, наприклад, “невидимої рани”: попри рани на тілі, які ми можемо помітити, є й ті, які не побачиш очима. Саме у такій ситуації ми і говоримо про ПТСР і про те, як він впливає на наше життя.
4. Поясніть причини, чому деякий досвід стає для дитини психотравматичним і веде до появи ПТСР.
Коли дитина переживає психотравмуючу подію, її система тривоги активується (мигдалевидне тіло включило пережиття страху), що вкрай необхідно для виживання. У цей же час лобна кора, яка є центром мислення, у дітей не працює повною мірою, тому “лобна кора не змогла заспокоїти мигдалевидне тіло, сказавши, що зараз знайдемо вихід”. І тоді ми неначе рухаємось по замкнутому колу, коли спогади сприймаються, як надто болючі, а пам‘ять не може “перенести цей досвід у бібліотеку спогадів” (інтегрувати досвід у гіпокамп – частину мозку, яка відповідає за зберігання спогадів). На жаль, за відсутності належного опрацювання таких спогадів мигдалевидне тіло буде зберігати файл про цей психотравматичний досвід і у певних випадках навіть буде “витягувати” його з мережі спогадів без бажання на самої дитини. Тоді дитина переживатиме такі ж відчуття, як і у момент, коли вона була в часі травматичної ситуації.
5. Поясніть, якої допомоги потребує дитина, і скеруйте до відповідного фахівця у сфері психічного здоров’я.
Використайте метафору “пазлів”: під час травматичної події пережита ситуація неначе роздрібнюється на менші деталі, а у часі терапії ми дивимося на кожний пазл окремо (думки, емоції, тілесні відчуття, поведінку) і складаємо пережитий досвід у цілісну картину, аби він перестав бути болючим і перейшов у наше минуле. Наголосіть на важливості підтримки з боку батьків та інших дорослих та отриманні належної фахової допомоги. Скеруйте сім’ю до фахівця у сфері психічного здоров’я, який зможе надати належну допомогу. У разі необхідності ви можете продовжувати супроводжувати дитину та її сім’ю в системі вже ширшої мережі співпраці з іншими фахівцями.