У непростий час дорослішають наші діти. Жодні дорослі не бажають для своїх дітей переживати війни, катаклізми, природні катастрофи… Але на превеликий жаль ці жахливі події відбуваються у сьогоденні. У нашій країні йде війна. Війна несе за собою втрати, великі втрати і саме тому наше суспільство має стати жалобокомпетентним. Ми маємо навчитися бути поруч людей, які переживають втрату, бо як правило, це те, чого вони потребують найбільше. Нашим дітям потрібні добрі дорослі, які разом сумуватимуть, разом пригадуватимуть, щоб допомогти сформувати місце в серці для того, кого вони втратили.
Варто зауважити, що втрати теж бувають різні. Діти можуть так само сильно переживати втрату близької особи, як і втрату будинку, в якому вони виросли, втрату домашніх улюбленців, втрату близьких друзів, втрату мрій…
В житті дитини є багато дорослих, які можуть іти поруч, коли вона крокує дорогою смутку і жалоби. Вчителі є незмінними вартовими дитинства, які є поруч значну частину дня в житті дитини, зокрема і в часі жалоби. Школа є одним з перших місць, куди дитина повертається після пережиття втрати. Тому ця інформація для вчителів стане скеруванням в цій непростій темі.
Як освітяни можуть допомогти дитині адаптуватися після втрати близької людини?
- Моделюйте своїм учням спосіб, в який ми можемо бути уважними до тих, хто переживає втрату. Законтактуйте з рідними, аби дізнатись, як ви або однокласники можуть допомогти чи підтримати дитину, коли вона зможе відновити відвідування школи. Підготуйте дітей з класу, розповівши про втрату однокласника. Навчіть з повагою ставитися до смутку і до сліз, як до нормальної реакції, яку не треба заперечувати чи метушливо зупиняти. Обговоріть варіанти поведінки, яка б символізувала співчуття і підтримку. Запитайте дітей, як би вони хотіли висловити своє співчуття і заплануйте це втілювати з дітьми. Також обговоріть важливість підтримки шкільної рутини і поясніть, як ви будете здійснювати цю підтримку в школі (допомога у пропущеному матеріалі, залучення в спільні проекти, обговорення новин в класі та школі).
- Допомагайте формувати і зберігати пам’ять про померлу людину: запитайте у дитини, чи вона хотіла б поділитись своїми спогадами про померлу людину зі своїми однокласниками, можливо, лише з тими, кого дитина знає найближче, або вона хоче розповісти цілому класу про свою втрату. Запропонуйте принести фотографію особи, яка померла, або того, за чим вона сумує (місць, моментів і т.д.). Виділіть час на те, аби дитина змогла розповідати свою історію, а однокласники могли слухати, розділяти її смуток, задавати питання. Так, на це потрібен час і можемо витрати один урок, але часом такі уроки можуть стати найважливішими з шкільного життя для наших дітей. З прослуханих історій спробуйте з’ясувати, що б ви могли зробити з однокласниками в пам’ять про особу. Такі вчинки залишать добрий слід на в серцях малих доброчинців і допоможуть дитині в скорботі ще більше відчути підтримку і розділення смутку.
Турбуйтеся про потреби дитини: з втратою в життя дитини приходить багато змін, постає багато запитань, особливо, якщо померла особа мала певні ролі і обов’язки. Запропонуйте дитині говорити про свої потреби. Часом діти можуть потребувати чогось дуже простого і малого. До прикладу, побути в школі трохи довше ніж зазвичай, бо нікому забрати дитини в той час до дому, або ж нікому допомагати з домашнім завданням, чи нема кому прийти на виступ. Про всі ці потреби дитини можна потурбуватися, згуртувавши навколо однокласників, їхніх батьків, інших добрих дорослих спільно з громадою, де проживає дитина. Важливо, щоб школа була не лише місцем, де дитина здобуває академічні знання, але місцем , де отримує підтримку, здобуває впевненість і проходить найважливіші уроки людяності.