Ключовим фактором, що допомагає дітям впоратися зі стресом після важких подій, є їхнє середовище вдома.
Тому найперше, що необхідно зробити батькам
- нормалізувати реакції дітей;
- створити безпечні умови, в яких дитина оговтується від пережитого;
- налагодити співпрацю зі спеціалістами, які працюють з посттравматичним стресовим розладом у дітей.
Корисне послання, яке варто плекати батькам у наданні допомоги дітям, які пережили психотравмуючу подію: “Твоя реакція – це нормальна реакція на ненормальні події”.
Діти виявляють різні емоційні реакції після травмуючої події: можуть бути більш збудливими, замкнутими, плаксивими, засмучуватися через дрібниці, мати проблеми із концентрацією уваги. Їм можуть снитися кошмари, вони можуть мати проблеми зі сном чи бавитися в ігри на тему пережитого.
І це є нормальним. Немає правильних чи неправильних реакцій після травматичних подій. Більшість дітей так чи інакше досвідчують хоча б деякі з поширених реакцій та згодом одужують.
Батькам вкрай необхідно знати ці поширені реакції та нормалізовувати їх.
Підтримка та розуміння відіграють ключову роль у цьому процесі.
Важливо заохочувати дітей висловлювати свої почуття, не уникати розмов про те, що сталося. Аби ненавмисно, намагаючись завдяки уникненню полегшити страждання дітей, ще більше не закоркувати болючі спогади та гнітючі емоції. Спонукання дітей висловлювати свої почуття допомагає їм розуміти, що вони нормальні та прийнятні.
Важливо не зупинятися, поки дитина не розповість свою історію до кінця та не відчує себе трохи краще; а потім багато хваліть за те, що вона відважилася поговорити з вами та розповісти наболіле.
Бажання дітей відштовхнути нав’язливі думки та уникнути всіх нагадувань про подію є природним. Проте це дає лише тимчасове полегшення, а в довгостроковій перспективі перешкоджає належній обробці травматичних спогадів.
Деякі батьки думають, що якщо не розмовляти з дітьми про страшні події, вони забудуть їх. Це помилка. Хоча дітям, як і дорослим, потрібен час на “відключення” від роздумів про подію – це не означає, що вони забудуть про те, що з ними сталося.
Іноді, коли біль від дитячої розповіді занадто сильний, природною реакцією дорослих є припинити переживання дитини. Тоді вони кажуть щось на кшталт, “не треба зараз плакати” або “нам не обов’язково про це говорити”. Ненавмисно, намагаючись полегшити страждання дітей, натомість можуть заохотити їх ще більше закоркувати болючі спогади та гнітючі емоції.
Розмова з тими, кому діти довіряють, про те, що сталося в минулому, і про свої переживання щодо майбутнього, допоможе дітям зрозуміти, що відбувається та частково зменшить дистрес.
Розмови з дітьми повинні бути чутливими й емпатичними. Це допомагає створити атмосферу відкритості та довіри.
Які переваги розмови з дитиною про психотравмуючу подію?
– емоції дитини виходять назовні,
– батьки краще розуміють дитину,
– дитині легше відпускати спогади,
– дитина може по-іншому глянути на деякі речі,
– починає розуміти, що її відчуття природні і вона не божеволіє.
Якщо дитина не хоче з батьками говорити про важкі події минулого?
Діти можуть не хотіти говорити з різних причин: їм занадто боляче, не можуть підібрати слів, відчувають провину та розгубленість, бояться бути не почутими, бояться втратити контроль, не відчувають потреби говорити, а можливо, розмовляють з іншими, наприклад, підлітки діляться з друзями.
Що робити батькам?
- поважайте мовчання дитини;
- будьте терплячими;
- шукайте вдалі моменти для розмови;
- щодня виділяйте особливий час для розмов – дитина використає його, коли буде готова;
- не змушуйте дитину говорити більше, ніж вона хоче;
- знайдіть інші способи спілкування, окрім розмови, наприклад, ігри чи малювання.