Помітити, що дитина завдає собі шкоди, – страшно. Батьки можуть відчувати розгубленість, провину чи злість, не розуміти, як допомогти. Проте варто розуміти, що за такою поведінкою часто стоїть не бажання налякати дорослих, а спроба впоратися з переживаннями, які здаються дитині нестерпними.
Самоушкодження серед підлітків – не поодиноке явище. Відповідно до великого міжнародного метааналізу, опублікованого у JAMA Network Open у 2024 році, про такий досвід повідомляли близько 18% підлітків – приблизно кожен шостий. Це серйозний сигнал, але потрібно знати, що допомога існує. Перший крок – не звинувачувати й не вимагати пояснень, а дати дитині відчути: її готові почути, зрозуміти та підтримати.
Що таке самоушкодження
Несуїцидальне самоушкодження, яке також називають селфхармом, – це навмисне завдання собі фізичної шкоди без наміру померти. У наукових публікаціях для нього використовують скорочення NSSI. Для підлітка така поведінка може бути способом послабити сильну напругу, відволіктися від емоційного болю або подолати відчуття внутрішньої порожнечі. Це небезпечний спосіб впоратися зі своїм станом, але він може здаватися людині єдиним доступним способом у той момент. Саме тому самоушкодження не варто зводити до «вікової примхи» чи «пошуку уваги». Навіть якщо дитина прагне, щоб хтось помітив її страждання, це не робить їх менш справжніми.
Наскільки самоушкодження є поширеними
Метааналіз 2024 року об’єднав результати 38 досліджень за участю 266 491 підлітка зі 17 країн. Узагальнена поширеність несуїцидального самоушкодження становила 17,7%. Водночас показники відрізнялися залежно від країни, складу учасників і способу проведення дослідження. Ці дані звісно не означають, що в кожному класі обов’язково є певна кількість дітей з таким досвідом. Вони свідчать про інше: проблема достатньо поширена, щоби про неї знали батьки, вчителі та фахівці, які працюють з дітьми.
Самоушкодження часто починається у ранньому підлітковому віці. Тому розмови про емоції, способи подолання стресу й звернення по допомогу важливі ще до того, як дорослі помітять тривожні ознаки. Це стосується і дівчат, і хлопців. У згаданому метааналізі, до слова, дівчата частіше повідомляли про самоушкодження, ніж хлопці. Однак відмінності між ними залежали від регіону. Для дорослих головний висновок є простим: стать дитини не дає підстав виключати самоушкодження. Стереотипи про те, «кому це властиво», можуть завадити вчасно помітити проблему.
Чому підлітки можуть завдавати собі шкоди
Підлітковий вік – час інтенсивних змін. Емоції можуть бути дуже сильними, а навички саморегуляції – здатність розпізнавати власний стан і давати собі з ним раду – ще розвиваються. Конфлікти з однолітками, булінг, труднощі в родині, навчальне навантаження, переживання у стосунках, перша закоханість чи досвід війни можуть посилювати напругу. Якщо підліток не знає, як її витримати, або не має безпечної підтримки, самоушкодження іноді стає способом отримати короткочасне полегшення.
За цією поведінкою можуть стояти різні переживання:
- Переведення душевного болю у фізичний. Фізичні відчуття можуть тимчасово відволікати від тривоги, сорому, відчаю чи внутрішньої напруги. Тілесна рана створює конкретний локальний біль, який мозку полегшити легше, ніж розмитий афективний дистрес.
- Вихід із стану емоційного оніміння. Після сильного або тривалого стресу дитина може відчувати захисну реакцію психіки – оніміння («не відчуваю нічого»). Нанесення ушкоджень повертає відчуття «я живий».
- Ендорфіново-дофамінова пастка. Під час завдавання собі фізичного болю мозок виділяє ендорфіни (природні знеболювальні) та дофамін. Це дає короткочасне полегшення та знечулення на 15–45 хвилин. Якщо після самоушкодження настає полегшення, може закріпитися бажання повторювати цю поведінку.
⚠️ Важливо: Короткочасне полегшення створює хибне коло. Причина стресу не вирішується, але в мозку закарбовується нейтральний патерн: «біль = полегшення». З часом виникає толерантність, і дитині потрібні частіші або глибші ушкодження для досягнення того ж ефекту. Та полегшення не усуває причини страждання. Саме тому допомога має бути спрямована не лише на припинення самоушкодження, а й на розуміння того, ЩО його спричиняє.
Кому може бути особливо складно
Самоушкодження не має однієї причини. Зазвичай ідеться про поєднання переживань, обставин і труднощів, із якими дитина не може впоратися самостійно.
Особливої уваги потребують підлітки, які:
- переживають булінг, насильство або травматичні події;
- живуть із депресією, тривогою чи вираженими труднощами регуляції емоцій;
- мають РДУГ і труднощі з контролем імпульсів;
- стикаються з тривалими конфліктами або браком підтримки;
- уже мали досвід самоушкодження.
Для українських дітей важливим чинником є досвід війни: небезпека, втрати, вимушені переїзди, розлука з близькими та тривала невизначеність. Водночас жодна з цих обставин не означає, що дитина обов’язково завдаватиме собі шкоди. Це привід бути уважнішими до її стану, а не підстава для поспішних висновків.
Якою може бути підтримка родини
Батькам не потрібно ставати психотерапевтами для своєї дитини. Їхнє завдання – бути доступними, помічати зміни, допомагати звертатися по допомогу й підтримувати домовленості, узгоджені з фахівцем.
Іноді підтримка – це спокійно вислухати. Іноді – разом піти на консультацію. А іноді – визнати, що дорослим теж потрібна допомога, щоби впоратися зі страхом і не перетворювати турботу на контроль.
Самоушкодження потребує уваги й професійної допомоги, але воно не визначає дитину. За цією поведінкою є людина з переживаннями, потребами й можливістю поступово навчитися інших способів справлятися з болем.
Почати можна з простих слів: «Я бачу, що тобі важко. Я поруч. Будемо шукати допомогу разом».
Про те, які «червоні прапорці» варто зауважувати у поведінці підлітків, як реагувати та де шукати допомогу, розповімо у наступних статтях.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U