«Тільки такого, саме такого, як я, дружба чекає моя…» – наспівувало Курча у клітиночку в короткометражному анімаційному фільмі, знятому ще в 1978 році. І не хотіло воно дружити ні з тими, хто в цяточку, ні з тими, хто у смужечку, а тим паче – з тими, хто у квіточку. Аж поки не трапилося лихо…
Минуло пів століття: про різноманіття і прийняття незалежно від вигляду, походження, статі чи стану діти дізнаються змалечку. Через сюжетно-рольові ігри. Виробники іграшок пропонують чимало інклюзивних колекцій: незрячу ляльку з тростиною, героїв у кріслах колісних, з протезами кінцівок чи зі слуховими апаратами, з імітацією вітиліго на шкірі або навіть із сенсорами для контролю діабету.
Цьогорічний дебют в іграшковому світі — Аутична Барбі (Autistic Barbie) від Mattel. Яка ж ця лялька?
- Вона має планшет для альтернативної комунікації. Людям з розладом спектра аутизму (РСА) може бути важко спілкуватися, що часто спричиняє непорозуміння, незадоволення, дистрес. Натомість комунікативні процеси спрощуються за допомогою спеціальних програм, які дозволяють повідомляти про свої потреби через картинки чи синтезатор мовлення.
- Аутичні люди зазвичай чутливі до шуму, запахів, світла, текстур та смаку. Прикладом «рятівного кола» від зайвого шуму є навушники. Тому ляльці додали цей функціональний аксесуар.
- Прямий зоровий контакт може викликати відчуття дискомфорту, тож погляд Барбі спрямований ніби трохи вбік.
- Промовиста деталь: вбрання ляльки не має жодних етикеток, аби не було тактильних подразнень.
- Високі підбори – ні, не чули! Барбі має зручне взуття на плоскій підошві.
- Мініатюрний, але не менш важливий елемент – спінер (англ. fidget spinner, hand spinner). Він допомагає підвищити концентрацію уваги, знизити тривожність та зняти м’язове напруження. Це дозволяє переключитися з подразників і замінити стереотипні рухи, водночас розвиваючи дрібну моторику.
Аутизм проявляється по-різному і не завжди є помітним з першого погляду. Кожен із вище описаних елементів відображає те, як деякі люди у спектрі аутизму можуть сприймати світ та себе у ньому.
Три роки тому з’явилася перша Барбі зі синдромом Дауна. Ця лялька – нижча ростом за інших, має трохи подовжений тулуб, округле обличчя, невеликі вуха, специфічний мигдалеподібний розріз очей. Вона одягнена в барвисту сукню, на ногах – зручні кросівки і спеціальні ортопедичні ортези. Виробники сучасних іграшок активно демонструють, що краса різноманітна у своїх проявах, а норма – багатогранна.
Сюжетно-рольова гра є провідним видом діяльності для дошкільнят. Такі ігри стимулюють розвиток довільних пам’яті та уваги, а також мовлення і уяви. Це один із найбільш ефективних способів пізнання дійсності та моделювання стосунків з довколишнім світом. У Великій Британії науковці з Кардіффського університету спостерігали за мозковою активністю дітей віком від чотирьох до восьми років, коли вони гралися з Барбі.
Наприклад, є серія ляльок із синдромом Дауна від виробника Miniland. Це анатомічно правильні іграшкові немовлята з реалістичними рисами обличчя. Вони покликані розвивати в дітей під час рольових ігор емпатію, толерантність і прийняття різноманіття. Крім того, діти із синдромом Дауна, аутизмом чи іншими особливостями бачать, що їхня реальність відображається у грі. Це шлях до подолання стигми та посилення відчуття власної значущості, розуміння та визнання унікальності кожного.
Результати досліджень показали:
навіть під час гри з ляльками на самоті мозок такий же активний, як і під час взаємодії з людьми;
гра з ляльками активує ділянки мозку, які дозволяють дітям розвивати соціальні навички, зокрема емпатію.
Побутує думка, що інклюзія починається саме з емпатії. Американська антропологиня Маргарет Мід мислила масштабніше і наголошувала, що з емпатії і розуміння потреб інших бере початок цивілізація. Розвиток емпатії під час гри допомагає дітям помічати й усвідомлювати чужі думки, а також розділяти емоції та почуття різних людей. Саме це закладає фундамент для ефективного спілкування, побудови здорових стосунків і конструктивного розв’язання конфліктів.
Понад десять років тому соціальна ініціатива #ToyLikeMe (що означає «Іграшка, схожа на мене») переросла у кампанію світового рівня. Її ідейні натхненники закликали представників індустрії іграшок не залишати поза увагою дітей із нейровідмінностями чи інвалідністю, розробляючи нові моделі ляльок. Бо якщо чогось немає в дитячих коробках із забавками, це виключається і з реального життя.
Щоб подати приклад, батьки власноруч переробляли ляльки для своїх дітей, аби ті стали схожими на реальних людей, а фото викладали у соцмережах. Зрештою ця ініціатива увінчалася успіхом, і світові виробники (Lego, Mattel, Playmobil тощо) стали більш інклюзивними, інтегрувавши у свій асортимент нові іграшки. Так поступово епоха недосяжності, нереалістичності та непохитності лялькових ідеалів відійшла в минуле.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U