Травматичні події (війна, насильство, природні катаклізми чи автомобільні катастрофи) можуть назавжди змінити наше сприйняття світу. Хоча майже кожен, хто пережив такий досвід, відчуває стрес, погано спить і не може позбутися спогадів, для більшості ці симптоми минають за кілька днів або тижнів. Однак, приблизно в середньому 20% людей, які пережили травму, продовжують страждати від посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Це стан, який вимагає уваги, розуміння та професійної допомоги.
Що таке ПТСР?
ПТСР – це психічний розлад, що розвивається внаслідок переживання або свідчення травматичної події, яка загрожувала життю або серйозному фізичному ушкодженню.
ПТСР є проявом порушення інтеграції травматичної пам’яті. Метафорично – він є свого роду “раною душі”, пов’язаною з пережиттям психотравмуючої події. Іноді сила травми є більшою за наші ресурси, а відтак спогади є настільки болючими, що ми вибираємо уникати їх згадувати чи ділитися ними з іншими. І тоді, як і рана тіла не може загоїтися, якщо її не очищати, не робити перев’язок, – так і травматична пам’ять у мозку залишається незінтегрованою – як незагоєна рана душі… Посттравматичний стресовий розлад є наслідком порушення інтеграції пам’яті, на рівні мозку не відбувається перезапис спогадів, а тому мозок далі сприймає їх як дійсність, і відповідно має місце активація системи тривоги так, наче загроза далі присутня. При ПТСР “травма” застрягає в мозку, а відповідно свідомість – у досвіді травми. Завданням психотерапії при ПТСР є допомогти людині вийти з цієї дійсності, осмислити та інтегрувати спогади, відновити відчуття безпеки, повернутися до творення життя…
Симптоми ПТСР зазвичай поділяють на три основні групи:
- Повторюване переживання:
Люди з ПТСР часто знову і знову переживають травматичну подію у своїй свідомості. Це може проявлятися як:
- Нав’язливі спогади (інтрузії): Небажані, раптові спогади про травму, які супроводжуються сильним емоційним дистресом.
- Флешбеки: Відчуття, ніби травматична подія відбувається знову, настільки інтенсивні, що людина може втратити зв’язок з реальністю.
- Нічні жахи: Повторювані, тривожні сни, пов’язані з травмою.
- Сильні емоційні та фізичні реакції на нагадування про травму. Наприклад, панічна атака при звуці сирени, пришвидшене серцебиття та тікання при наближенні до місця травми. Важливо, що такі спогади можуть включати не лише візуальні образи, але й запахи, звуки та навіть фізичні відчуття, що відомі як “спогади тіла”.
- Уникання та заціпеніння:
Щоб уникнути неприємних емоцій та спогадів, люди з ПТСР схильні уникати всього, що нагадує про травматичну подію. Це може бути місце, де сталася травма, певні люди, розмови на певну тему чи навіть дії. Наприклад, людина, що пережила ДТП, може уникати місця аварії або взагалі відмовлятися їздити в машині.
Наслідки уникнення можуть бути руйнівними, призводячи до соціальної ізоляції, труднощів у роботі та повсякденному житті, а також заціпеніння емоцій (нездатність відчувати позитивні емоції). З часом це може поглибити депресію та самотність, ставши навіть більш виснажливим, ніж первинні симптоми.
- Нездатність розслабитися (гіперзбудження):
ПТСР робить людину постійною “насторожі”, у стані “бойової готовності”, передбачаючи майбутню небезпеку. Це проявляється як:
Труднощі зі засинанням та підтриманням сну.
Дратівливість, спалахи гніву.
Труднощі з концентрацією.
Постійне відчуття небезпеки.
Надмірна стартова реакція (миттєва реакція на несподіваний стимул).
Супутні проблеми та фактори ризику:
Дві третини людей з ПТСР страждають також від супутніх проблем, як-от депресія, зловживання алкоголем або наркотиками, гнів, погіршення фізичного здоров’я.
Додаткові наукові дослідження вказують на те, що:
- Тип травми має значення: Травматичні події, пов’язані з людським фактором (насильство, зґвалтування, бойові дії), мають вищий ризик розвитку ПТСР, ніж природні катастрофи. / Kessler, R. C., et al. (2017).Prevalence, correlates, and comorbidity of DSM-5 posttraumatic stress disorder in the National Comorbidity Survey Replication. JAMA Psychiatry, 74(11), 1083-1092. (Це масштабне дослідження демонструє взаємозв’язок між різними типами травм та ризиком розвитку ПТСР).
- Індивідуальні чинники: Не всі, хто переживає травму, розвивають ПТСР. Деякі фактори, які підвищують ризик, включають: відсутність контролю над ситуацією під час травми, попередні травматичні події (особливо в дитинстві), відсутність соціальної підтримки, а також почуття відповідальності, сорому чи провини. / Brewin, C. R., Andrews, B., & Valentine, J. D. (2000).Meta‐analysis of risk factors for posttraumatic stress disorder in trauma‐exposed adults.* Journal of Consulting and Clinical Psychology, 68(5), 748–762. (Цей мета-аналіз систематизує фактори ризику розвитку ПТСР).
- Генетична схильність: Дослідження показують, що існує генетична схильність до розвитку ПТСР, що може пояснювати, чому деякі люди більш вразливі, ніж інші. / Binder, E. B., & Nemeroff, C. B. (2010).The neurobiological basis of PTSD, from animal models to clinical research. Trends in Neurosciences, 33(3), 163-171. (Ця стаття розглядає нейробіологічні аспекти ПТСР, включаючи генетичні предиктори).
- Нейробіологічні механізми: Зміни у функціонуванні мозку, зокрема в області мигдалини та гіпокампу, відіграють ключову роль у патогенезі ПТСР. / Rauch, S. L., Shin, L. M., & Phelps, E. A. (2006).Neurocircuitry models of posttraumatic stress disorder and extinction: recent findings and future directions.* Biological Psychiatry, 60(9), 920-930. (Дослідження, яке фокусується на функціональних змінах у мозку за ПТСР).
Шляхи до одужання:
Приблизно половина людей, що страждають на ПТСР, одужує самостійно впродовж першого року після травми. Симптоми можуть змінюватися з часом, посилюючись під час стресових періодів або на річницю травмуючої події.
Для того, щоби справитися з цим непростим досвідом ми потребуємо часу, ресурсу, підтримки. Завдяки підтримці, розділенні досвіду з близькими особами, осмисленні пережитого відбувається інтеграція цього досвіду – ми можемо усвідомити, що з нами сталося, осмислити спогади і тоді продовжувати далі творити своє життя… В процесі такого “опрацювання” відбувається інтеграція пам’яті про психотравмуючу подію, оповідь про неї стає частиною нашої автобіографічної історії, емоції регулюються, значення осмислюються…
Якщо симптоми ПТСР тривають понад 6 місяців і не покращуються, важливо звернутися по фахову допомогу. Шанси на одужання при своєчасному лікуванні дуже високі, особливо для тих, хто раніше не мав проблем із психічним здоров’ям. Люди, які пережили комплексні травми, можуть досягти значного покращення, хоча повне відновлення може бути складнішим.
Пам’ятайте, звернення по допомогу – це не слабкість, а крок до здорового та повноцінного життя. Якщо ви або ваші близькі стикаються з ПТСР, не залишайтеся наодинці.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U