Ми часом кажемо, що в житті бувають «темні смуги» – зараз вони набули такого дослівного значення – ворог намагається зламати нашу волю до боротьби, атакуючи енергосистему і намагаючись позбавити наші міста світла, а домівки тепла. І попереду нас можуть чекати ще випробування непростої зими…
Водночас – коли ніч найтемніша – зорі найясніші… Коли нещодавно у Києві не було майже цілий день електрики і зв’язку, я подзвонив під вечір і запитав свою товаришку, як вона у Києві – і почув: «Який світлий день! Я ще ніколи не бачила у людях стільки Світла – усі ділилися, чим могли, підтримували, допомагали…»
На консультації учора я бачив теж таку світлу мить – 7-річний хлопчик з такою невимовною лагідністю обіймав свою маму, сповнену болю втрати чоловіка… У ньому було стільки Світла – і в хлопчику, і в його батьку, історію, про якого я слухав… Непогасимого Світла…
А тоді учора увечері говорив з товаришем, і він переповів підслухану у темному провулку на знеструмленій вулиці розмову між мамою і її дитиною, яка потішала її: «Мамо, ти не бійся темряви, вона не така страшна, а завтра знову буде день!»
І просто хочеться сьогодні наніч переказати нам усім ці слова дитини – і нагадати – ми пройдемо крізь цю темряву і усі випробування завдяки оцьому Світлу, що вглибині нашого серця, нашого народу – непогасимого, невичерпного Світла!
Вкорінюймося у нього, сповнюймося ним і ділімося ним один з одним! Бо темрява ніколи не здолає оцього Світла наших сердець і з ним ми не зійдемо з нашого шляху!
А попереду – неминуче буде Світанок і буде Весна!