Супровід сімей, в яких підлітки мають часті труднощі з поведінкою, – це не просто застосування поведінкового керівництва – основного доказового та ефективного методу, базовим інструментарієм якого є АВС модель. Це передусім багатогранна спільна робота, що передбачає підживлення надії у батьків з боку психологів, розвиток в них мужності торувати непростий шлях та вміння бачити світло у серцях дітей…
Через силу різних обставин батьки, які звертаються до психологів по допомогу, часто зізнаються, що є у відчаї і не знають, як супроводжувати дитину з поведінковими труднощами, адже стільки всього випробувано, та результати не завжди втішні. “Ін’єкція” мужності, яку ми даємо батькам, яких супроводжуємо, має укріпити в них певність того, що нелегкий, не миттєвий, а часто тривалий шлях, повний викликів та труднощів, ми зможемо подолати разом, у співпраці та підтримці. Не забуваймо: важливо бачити вразливість дітей, попри все дбати про стосунок з ними. Всупереч тому, що часто від підлітків ми чуємо слово “Ні” чи фрази на кшталт: “Мені не потрібен стосунок”, “Мені не потрібні винагороди”. Маємо пам’ятати, що підлітки можуть зовні показують опозицію, та у величезної кількості дітей всередині криється надзвичайно вразливе та делікатне серце, яке потребує ще більшої опіки і ще більшої любові.
Коли ми говоримо про поведінкові труднощі у дітей, ми можемо розглядати їх як можливі симптоми опозиційно-викличного розладу:
- часта втрата самовладання;
- постійна впертість (наприклад, перед виконанням раніше виконуваних дій);
- часта дратівливість, сердитість, образа;
- часте сперечання, відмова виконувати правила;
- навмисне дратування інших, а також схильність звинувачувати інших у власних помилках;
- знущання над іншими, погрози чи залякування, умисне знищення майна.
Причинами опозиційно-викличного розладу є взаємодія біологічних, психологічних та соціальних факторів:
Біологічний фактор передбачає наявність певних видів темпераменту (тобто негнучких ригідніх), що роблять дитину більше схильною до агресивної поведінки, менше чутливою до страху покарання чи негативних соціальних реакцій.
Психологічний фактор – це порушення у сфері самоконтролю, регуляції емоцій, розвитку соціальної компетентності.
Соціальний фактор з’являється там, де є занедбання, скривдження, відсутність належних можливостей моніторингу та виховання батьками (з огляду на бідність, відсутність батьків, фізичні/ психічні розлади та ін.), непослідовна або жорстока дисципліна в родині, порушення стосунків, булінг в середовищі ровесників, вплив кримінальної соціальної групи ровесників.
Якими є шляхи допомоги дитині з ОВПР?
- Навчити батьків саме позитивного поведінкового керівництва (групові/ індивідуальні навчання для батьків), що допоможе зробити фокус на плеканні стосунків із дітьми.
- Провести групову/ індивідуальну когнітивно-поведінкову терапію для дітей та молоді, сфокусовану на розвитку соціальних навичок, вмінні розв’язувати проблеми, регулювати емоції, контролювати поведінку тощо.
- Організувати мультисистемну терапію, сфокусовану на роботі зі сім’єю, а також соціальним середовищем, закладами освіти тощо. Це міждисциплінарна допомога, що передбачає широкий спектр взаємодії різних фахівців.
- Застосувати за потреби медикаментозну терапію щодо супутніх розладів (наприклад, РДУГ) та виражених проблем регуляції злості.
Три найпоширеніші виклики та стратегії допомоги у супроводі підлітків з ОВПР
1. Висока вірогідність ризикованої поведінки: втечі, крадіжки, погрози, завдання собі шкоди, суттєве пошкодження речей
У таких випадках ми розробляємо та впроваджуємо разом із батьками план безпеки, образно кажучи, “гасимо пожежу”, локалізуємо “полум’я”. Це важливо, щоби батьки почуватися у безпеці у часі впровадження поведінкового керівництва. Також необхідно тихо, стратегічно та виважено підготуватися до початку впровадження поведінкового керівництва. Зважити, яких навиків батькам бракує, як можна убезпечити життя дитини, створивши відповідне безпечне середовище, можливо, із залученням різних служб.
2. Відсутність ефективних важелів впливу, коли батьки не знають, як мотивувати дитину. Почасти батьки знають, що є важелями впливу на дитину, проте переживають, якими будуть наслідки через їх впровадження, як можна ці важелі тримати під своїм контролем, як “синхронізуватися” в цьому питанні з іншими членами родини.
Ми запрошуємо батьків “поекспериментувати зі середовищем”, щоби, наприклад, побачити актуальні важелі впливу чи зрозуміти, що ми можемо зробити, щоби поновити контроль. Іноді йдеться про створення “дієти” в чомусь, іноді про те, щоби діяти не за звичним сценарієм, іноді це про проведення “PR-кампанії”, де ми “рекламуємо” можливі зацікавлення підлітків, відновлюємо цікавість до того, в чому дитина була залюблена раніше. Нашою точкою впливу буде те, що є важливим для дитини, тому потрібно винахідливо підходити до кожної дитини.
3. Нестача у батьків ресурсів, надії, підтримки, доброго досвіду залишатися послідовними у застосуванні наслідків.
У таких випадках ми говоримо про необхідність застосування швидких рецептів “підзарядки” ресурсами, тобто про величезний концентрат оновлення ресурсу. Такі “підзарядки” повинні бути на регулярній основі. Як, наприклад, ми заряджаємо телефон, так мусимо мати ресурсні активності у житті. Турбота про своє фізичне та психічне здоров’я є базовою у плані допомоги дитині.
Також ми говоримо про необхідність залучення та синхронізації всіх дорослих, дотичних до дитини з ОВПР, а відтак розвиток мережі підтримки.
Водночас важливо брати “програму мінімум” для тренування навиків домовляння. Намагання відпрацьовувати всі аспекти поведінки відразу (наприклад, вплив на академічну заборгованість, режим дня, хатні обов’язки) створює перевантаження на один проміжок часу, що може зумовити наш “програш”. Батькам важливо розвивати усвідомленість того, що на тренування потрібен час. Важливо дати дитині можливість побачити, що батьки будуть послідовними, дати дитині час здобути досвід через певні наслідки, наприклад досвід проживання втрати чогось.
Необхідно пам'ятати про природну вразливість дітей та важливість плекання стосунку з нею. Наше завдання - попри виклики давати дітям ще більше ін'єкцій стосунку і ще більше любові.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U