Огляд книги Антоніни Оксанич «Медитативні історії на добраніч. Важлива книга для саморегуляції та спокою»
«Медитативні історії на добраніч» — це збірка розповідей, схожих на медитації. Авторка — дитяча психологиня і гештальт-терапевтка, яка практикує йогу, медитації та вивчає різні техніки саморегуляції, зокрема майндфулнес. Книжка рекомендована для читання дорослими дітям віком 3-6 років. Разом із чотирирічною донькою ми провели кілька затишних вечорів за її прочитанням — і ось наші враження.
Діти — майстри присутності
Майндфулнес — це практика перебування тут і тепер, споглядання і залучення в кожен момент життя. Тож якщо задуматись, маленькі діти — вже від природи майстри майндфулнесу, бо вміють бути повноцінно присутніми. Вони підмічають деталі, уважно розглядають світ, залучають всі органи чуттів (звідси жага пробувати на смак неїстівне чи торкатися брудного й огидного). Їхній розум багато фантазує, але ще не втікає в тривоги про майбутнє, як це буває в дорослих, і не крутить на повторі прогнози катастроф. Тож не дивно, що «Медитативні історії» читалися з легкістю. І це ще питання, хто кого має вчити майндфулнесу, бо куди частіше вчать якраз малюки: зупиняючись біля чергової квітки-камінчика-котика, інколи дратуючи цим батьків, які поспішають прорахованими дорослими маршрутами. Добра новина — і неочевидний плюс батьківства — в тому, що за якийсь час це захопливе «о, дивися!» в тобі інтерналізується, і вже навіть наодинці з собою все частіше дивишся на світ крізь оптику дитини.
Історії
Книга складається з дванадцяти історій. В них немає чіткого сюжету чи єдиного оповідача, швидше вони схожі на візуалізації, які використовуються в медитаціях. Для прикладу, історія про «Травʼяний чай»: дитина влітку збирає трави для чаю. Йде садом, нюхає липу, трояндові пелюстки, мʼяту. Разом з бабусею заварює чай із медом, ласує солодощами, слухає бабусині розповіді, дихає вечірнім літнім повітрям. Оце й уся історія, але погодьтеся, як же хочеться в ній побути. Вона сенсибельна, неспішна, затишна. Такі ж ілюстрації — пастельні, спокійні, з великою кількістю рослинних елементів, бо в книзі багато природи. Або ще одна: дитина босоніж йде до моря, відчуває стопами пісок, розглядає свої сліди. Вдихає морське повітря, набирає пісок у долоні, дивиться на маленького краба та захід сонця. А опісля йде додому і засинає. Як бачите, суть цих історій у непомітному: в нюханні, диханні, розгляданні, уявлянні і згадуванні. В тому, щоб дати відпочинок думкам, натомість наситити відчуття.
Саморегуляція
В розповіді ненавʼязливо вплетені техніки саморегуляції, покликані навчити дітей розслаблятись і відновлювати внутрішній спокій. Їх рекомендовано виконувати разом з дітьми, тож це знову про парне навчання:
- Заспокійливе дихання: найпростіша і в будь-яких умовах доступна практика зосередження на диханні. В історіях дитина вчиться зосереджувати увагу на тому, як рухається тіло під час дихання, робити глибокий вдих і повільний видих.
- Заземлення: практика звертання уваги на те, як ступні торкаються землі (буквально — відчуття опори під ногами), як долоні зігрівають живіт, як залучати всі сенсорні відчуття. Це допомагає повернути увагу у фізичний світ тут і зараз, відволіктись від тривожних думок чи переживань нещодавніх стресів.
- Глибинна тілесна релаксація: почергове розслаблення всіх мʼязів з метою звільнити напругу і краще відчути своє тіло.
- Візуалізація (ще одна вправа, якою діти володіють досконало): релаксація з допомогою фантазії, перенесення в безпечний простір, уявне перетворення на метелика, хмаринку чи дерево.
- Практики люблячої доброти: в кожній історії багато любові і турботи. Природа тут лагідна: цілує дитину сонечком, заколихує морськими хвилями, міцно тримає землею. Світ відчувається затишним місцем. Це розвиває чуйність до себе та інших, позитивне сприйняття себе.
Оскільки це історії перед сном, і слухати їх рекомендовано в затишному ліжечку, то очікувано чи не кожне читання в нашому випадку швидко завершувалось сном, що підтверджує: практики працюють. На одній з подій-читанок книжки Антоніни Оксанич дітей навіть заохочували приходити з улюбленими іграшками, пледами і подушками — для кращого занурення в атмосферу.
Привід поговорити
Оскільки книжка призначена для читання батьками дітям, то процес читання стає діалогом, приводом поділитись своїми враженнями і краще пізнати власну дитину. В інструкціях авторка рекомендує: «Підготуйте дитину до сну, нехай вона затишно вмоститься у своєму ліжечку й слухає найрідніший голос у світі — ваше читання». Тож батьки тут не для того, щоб виконувати роль «аудіокниги», а для творення стосунку.
Можна разом розглядати ілюстрації, виконувати практики, разом дихати чи робити мʼязову релаксацію, обговорювати історії. Можна дізнатись, яке місце в домі стало для дитини її «таємною фортецею», де є її «місце сили» та який чай вона любить, а заодно поділитися навзаєм своїми дитячими спогадами, мріями і фантазіями.
В історії «Могутній дуб» в дитячу казку неминуче проникає реальність війни: на ілюстраціях дерево обіймає дитина з протезом замість лівої ноги. «Малюнок неправильний, бо це дитина, а не військовий, а діти не воюють, в них не буває такого!» — коментує донька. Це спостереження вдвічі сумніше від того, що вона, виявляється, зовсім би не здивувалась, якби це було зображення дорослого. Дитина вже стільки разів бачила людей з ампутованими кінцівками, що це не викликає жодних питань і стало частиною її нормальності. І цей момент у книжці, на жаль, також є приводом поговорити. Зрештою медитації — це не спосіб втекти від світу, а інструмент дати собі в ньому раду. Замість ігнорувати погане, бачити, що ось є таке красиве дерево, і є зранена дитина, і є війна, і вони всі співіснують разом. Це складно, страшно, сумно, на голову не налазить, але як же добре, що попри все можна зупинитися, відчути стопи на землі, зробити вдих і видих, вдих і видих, вдих і видих. Стільки, скільки буде потрібно.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U