Як відреагує ваша дитина, коли почує від незнайомої людини: «Іди сюди, не бійся»? Особливо, якщо вона без вас, безпечних дорослих, та ще й у новому для себе середовищі. Такі запитання корисно ставити собі у процесі комунікації, взаємодії зі своєю дитиною, навчаючи її базових правил, що будуть помічними у різних життєвих ситуаціях. Аби з «чистим серцем» відпускати дитину у «велике плавання», треба закласти освітній фундамент, який і стане для неї острівком безпеки: чи то в школі, чи то на дозвіллі. І тут не йдеться про перелік правил, який треба вчити напам’ять. Це радше про турботливе спілкування, невтомне пояснення та зворотній зв’язок.
У Центрі гідності дитини Українського католицького університету розробили навчальні матеріали «13 кроків безпеки дітей»: задля того, щоб попередити ситуації насильства. Ми проаналізували кожне правило й умовно їх згрупували. Жодне з них не існує ізольовано, вони тісно між собою пов’язані і разом створюють єдиний потужний та дієвий безпековий комплекс.
Межі
– Я маю право сказати «ні» дорослим і мене почують;
– Я знаю правила, які ніколи і нізащо не можна порушувати;
– Я вмію зупинити ситуацію, якщо хтось порушує мої правила.
«Ні» і «стоп» – слова, які дитина має не лише знати, а й вміти застосувати. Йдеться про взаємодію з іншими людьми, про здорову позицію дитини, яка може не погодитись і знає, що її думку почують і приймуть. Це про повагу до меж, а також самоповагу. Навчіть дитину казати «ні», коли йдеться про приватний простір і його порушення. Звісно, у питаннях щодо здоров’я чи безпеки дитини дорослі встановлюють чіткі правила. Виховання – не про вседозволеність, а про розумні межі. Внутрішні сімейні правила мають стосуватись усіх членів родини і бути обов’язковими. До прикладу, присутність захисного спорядження при використанні транспортних засобів (велосипед, самокат), правила спілкування з незнайомцями. «Стоп. Мені це не подобається. Мені це зараз не потрібно» – навчіть дитину впевнено, спокійно та чітко озвучувати свою позицію чи припиняти поведінку, яка суперечить правилам.
Довіра і комунікація
– Я завжди розказую дорослим про те, що мене хвилює;
– Я знаю п’ять (чотири, три) дорослих, яким довіряю;
– Дорослі існують для того, щоб діти чулися в безпеці;
– Спершу я завжди запитую старших;
– Я не маю таємниць від дорослих;
– Я не мовчу, коли ображають моїх друзів.
Поясніть дітям, що ви завжди їх захищатимете, будете на їхньому боці. Ви підтримуєте, дбаєте про їхнє психологічне та фізичне благополуччя. В основі конструктивних стосунків «батьки-діти» – довіра і діалог, а не страх та покірність. Добре, якщо в житті дитини є кілька безпечних дорослих, яким вона може довіряти (батьки, бабусі-дідусі, вихователі). Можна разом обдумати і скласти перелік таких людей. Довіряти – означає спільно шукати відповіді на складні запитання; не приховувати важливу інформацію, секрети (особливо, якщо вони про приватні, інтимні частини тіла); звертатися по допомогу, коли хтось кривдить безпосередньо дитину або її друзів. Спробуйте бути дорослими, які приймають, але не осуджують, тоді дитина не боятиметься обговорювати і запитувати навіть про вкрай неприємні чи травматичні події, як от сексуальне скривдження чи булінг.
Стосунки з тілом
– Моє тіло – це моя приватна територія;
– Я знаю «правило купальника»;
– Усього мене створив Бог (я називаю приватні частини тіла правильно).
Торкатись, обіймати, цілувати дітей без їхньої на те згоди – порушення особистих меж. Навчіть дитину, що робити все вище перераховане можна лишень за її згоди, бо тіло – її «територія». «Правило купальника» – про те, що деякі частини тіла (вони знаходяться під купальником) є приватними, їх не можна нікому показувати. Це стосується знайомих і незнайомих людей: вони не можуть торкатися певних частин тіла дитини, але й дитина не торкається їх у інших. Поступово вчіть дитину доглядати за цими частинами тіла, митися самостійно. Це все спрацьовує як превенція сексуального насильства. Якщо хтось порушить «правило купальника», треба сказати «стоп», зупинити ситуацію і розповісти дорослим. Одразу навчайте дитину, що організм – єдине ціле, і кожна частина тіла має свою назву.
Самоцінність
«Я є, а отже, я важливий: мене бачать, чують, розуміють і підтримують. Незалежно від моїх успіхів і досягнень чи навпаки – поразок і невдач»: такий тип мислення є конструктивним і ресурсним. У стосунках з батьками формується світогляд дитини, її уявлення про себе та навколишній світ. Завдання дорослих – створити безпечне середовище для дітей, сприяти формуванню у них навичок помічати і вчасно реагувати на потенційно небезпечні ситуації.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U