Едвард Мунк, Пабло Пікассо, Вінсент ван Гог, Мікеланджело Буонарроті: поміркуймо, що спільного в цих світових митців? Окрім того, що вони є знаними художниками. Ймовірно, це присутність різних психічних розладів. Звісно, були вони чи ні, натепер не можемо впевнено стверджувати. Та є припущення, ґрунтовані на аналізі малярських робіт, опрацюванні наукових праць, вивченні щоденників, автобіографій, спогадів.
Ще один яскравий приклад, попри те, мало знаний в Україні, – Василь (Вільям, Вілл, Білл) Курилик (1927-1977). Канадський художник з українським корінням, який створював мистецькі шедеври і лікувався водночас у психіатричних шпиталях. Його батько був родом з Буковини, матір із сім’ї українських емігрантів у Канаді. Живописні твори Василя Курилика входять до колекцій картинних галерей Канади та США, а його «Страсті Христові» за Євангелієм від Матвія є одним із найповніших ілюструвань Святого Письма. За словами мистецтвознавиці Христини Береговської, яка досліджувала життя і творчість Василя Курилика, малярство було «просякнуте його психоемоційними переживаннями». Художник мав часті періоди депресій, потребував лікування і сам шукав допомоги. Малював та писав, аби його побачили і почули.
ДУШІ ЛЮДСЬКІ ПОНАД УСЕ
«Якими є основні послання у творах Василя Курилика? Про що він, ймовірно, хотів сказати нам, теперішнім?» – запитую я Христину Береговську. «Гадаю, основний помисел полягав у тому, щоби через його мистецтво люди краще пізнавали мораль, – відповідає дослідниця. – Якщо б перед Василем Куриликом постав вибір: рятувати свої малюнки чи врятувати людину, він знищив би всі свої картини». Так стверджував художник у автобіографії. Бо був переконаний, що понад усе – душі людські, а не мистецтво.
Феномен Василя Курилика досліджують досі. Ще за життя він мав кілька десятків виставок у Канаді, США, Великій Британії. Про нього видали понад 30 книг. Зняли кінострічки, посеред них короткий фільм «Лабіринт» («The maze»), у якому висвітлено мистецьку дійсність художника крізь призму його психічного стану. Малювання стало для Василя Курилика способом самовираження, інструментом розуміння і почасти подолання психічних проблем, засобом комунікації зі світом.
КОНФЛІКТИ, СТРАХИ І ДИВАЦТВО
Першим задокументованим свідченням присутності у митця симптомів депресії є його ранні рукописи. Приблизно у 20-річному віці він описував свої емоційні та фізичні проблеми, вже тоді був виснажений, слабкий, страждав від безсоння. Кількома роками пізніше художник помандрував у Велику Британію, шукаючи порятунку від страждань. Самостійно звернувся по допомогу до лікарів. Спочатку перебував у психіатричній лікарні Модслі (Maudsley Hospital) в Лондоні, згодом його перевели у лікарню Незерн (Netherne Hospital). В обидвох медичних закладах Василь Курилик, малюючи, «писав свою історію життя» на полотні. У Незерні працював з художником Едвардом Адамсоном, який займався реабілітацією через мистецтво. Терапія передбачала демонстрацію своїх почуттів та емоційних переживань крізь малюнок, потребувала віри в силу мистецтва. Згодом Едвард Адамсон досягнув світового визнання, його почали називати «батьком арт-терапії у Великій Британії».
У шпиталі Незерн Василь Курилик вчинив спробу самогубства. Після цього йому призначили електросудомну терапію (ЕСТ), загалом він пройшов більше десяти ЕСТ. Цей досвід згодом коментував як полегшення від тягара депресії. У пізніший період художник здійснив ще одну спробу суїциду.
Світової слави Василь Курилик зазнав завдяки створенню серії картин «Страсті Христові» за Євангелієм від Матвія. Психічний стан впливав на творчі пошуки, на способи формування авторського стилю. Ідея ілюструвати Святе Письмо зародилася у митця під час лікування у психіатричній лікарні. Згодом він вирушив у подорож «Святою землею», тоді розпочав працю над легендарною серією «Страсті Христові». Художник зазначав, що раніше вважав би божевільним того, хто сказав би, що він малюватиме на релігійну тематику.
Василь Курилик мав хист і до письма, самотужки складав тексти-пояснення до власних картин. Крім того, написав автобіографію «Зі мною ще хтось» («Someone With Me»). Документував своє життя, щоби краще пояснювати лікарям-психіатрам про свій стан. Пізніше його автобіографією послуговувалися як підручником на навчальних курсах з психології.
«Лабіринт» («The Maze») – таку назву має автобіографічна картина Василя Курилика. Він написав її в свої 26 у шпиталі Модслі. Розповідь про почуття, емоції і проблеми художник вмістив в одній картині: сцени з різних періодів життя, сприйняття зовнішнього світу і замкнений у центрі білий пацюк, не здатний вибратися з лабіринту думок. Зображення і авторську інтерпретацію картини можна оглянути на сайті музею «Bethlem Museum of the Mind» при королівській лікарні Бетлем (Bethlem Royal Hospital) за посиланням: https://museumofthemind.org.uk/learning/the-maze.
ВИХІД Є
Продовження «Лабіринту» з’явилося через багато років. Митець створив новий малярський твір «З лабіринту» («Out of the Maze») – це алегоричне зображення особистісного зцілення. Достеменно невідомо, що й наскільки допомогло Василю Курилику: арт-терапія і терапія письмом, ЕСТ, пізнання себе через віру тощо. Натомість можемо споглядати його картину «З лабіринту» як провісницю добрих змін, як ознаменування того, що депресія та інші психічні розлади – не кінець світу чи особистості в ньому.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U