Мій сьогоднішній ранок почався зі зворушливого відео. Двоє вимушенопереселених українських дітей у італійському містечку пішли перший день до школи. Відео показує їх дорогу. Як вони йдуть назустріч новому дню свого життя, назустріч новій школі і новим однокласникам… Усі школярі і вчителі зібралися їх зустріти вранці у холі. Вони прийшли швидше. Уся школа в українських прапорах, вітальних малюнках і квітах… Діти ідуть повз шеренги дітей – їх усі радісно, тепло вітають… Це про світ майбутнього… Світ, в якому я б хотів – і як батько, і як дитячий психіатр – щоби жили усі діти… Світ зітканий зі Світла… У такому світі війна є немислимою. Але не лише війна. Ворожнеча є немислимою. Зверхність є немислимою. Скривдження є немислимим. Це гарний світ…
Тоді я подивився нічне відео нашого президента. Він втомлений. Але він тримається, він дуже добре тримається у Правді і у Світлі. Посеред іншого він говорить до російських солдат, запрошуючи їх здатися і зупинити кровопролиття. Говорить з людяністю. Говорить про те, що вони можуть зробити правильний вчинок і зупинити війну, і що до них будуть ставитися з людяністю…
Це теж про Світло, про здатність зберегти людяність, попри те, що стикаєшся з неймовірною темрявою, що заполонила душу ворога, а у відповідь на цю темряву і на усі її злодіяння, так легко душу може заполонити люта, сліпа, спрагла жорстокості ненависть… Втім не піддатися їй, не уподобнитися ворогу, залишитися Воїнами Світла… І я теж бачив, як наш президент є одним з тих багатьох, хто прокладає нам дорогу у той світ майбутнього, людяний, світлий світ…
А тоді я мав лікарські консультації. На одній з них я бачив сльози 10-річного хлопця. Він усиновлений. І гіперактивний. Своєю поведінкою створює часом проблеми у школі. Втім поза тим – він світлий, добрий, щирий. Цьому хлопцю у його класі організували цькування. Його обзивали «прийомним» і діти колективно у його присутності проголосували за те, щоби звернутися до дирекції, щоби виключили його з їхнього класу. І більшість дітей підняли руку «за». Саме, коли він розповідав про цей момент, у його очах з’явилися сльози…
Яке відношення це має до війни? Річ в тім, що у цьому класі теж пролягає лінія фронту у війні між світлом і темрявою. Вона пролягає всередині дітей, коли вони роблять вибір, як діяти. І вчителів. І батьків. Темрява всюдисуща, втім її легко бачити в комусь, та не дуже хочеться в собі… Втім усі ми перед цим вибором – на чиїй ми стороні, за кого ми піднімемо руку… І тому найважливіша битва кожного Воїна Світла – це битва всередині нас, битва між людяністю і жорстокістю, між правдою і обманом, між щедрістю і жадібністю, між мужністю і страхом, мудрістю та дурістю…
Це наша внутрішня битва між темрявою і Світлом… І коли ми переможемо її на війні, це не означає, що ми переможемо її взагалі. Адже в історії нашій ми не раз знали, як після великих зовнішніх перемог над темрявою, вона може тоді по-тихеньку, по-тихеньку просякнути і розростися всередині нас, а тоді в наші стосунки, зруйнувати єдність, породити розбрат, врешті усе зруйнувати – усе, здобуте святою кров’ю героїв…
Нам важливо не забувати про це. І тому боротися – на війні з ворогом з усією силою та відвагою, але боротися теж на внутрішньому фронті – і з булінгом, і з розбратом, і з дурістю і усім, усім тим, що нам так треба побороти на полях внутрішніх битв…
Це важливо, щоби перемогти у війні – бо тільки сила Світла дасть нам ту зброю, якої нема у ворога, зброю, яка робить нас нездоланними… Але це буде ще важливіше, щоби перемогти у майбутньому – перемогти заради того, щоби Україна не просто змогла відбудуватися, а Відродитися… Стати країною вільних і світлих людей, народу мудрого і відважного, творчого і дружнього… Бо саме у таку країну і у таке майбутнє, ми б хотіли прокласти дорогу нашим дітям, і дітям наших дітей, і усім, хто буде по них… Ви бачите це майбутнє? – Воно прекрасне і воно зіткане зі Світла…