Фехтувальник на візку з Львівщини, чемпіон Паралімпійських ігор про життєстійкість як вибір і дію.
Психологічна стійкість – шлях довжиною в життя. Шлях, що його торуємо разом з однодумцями, які поділяють наші цінності, пріоритети і мрії. Дорога стійкості пролягає через поступ, рух, трансформації, через постійні, навіть найменші дії, які крок за кроком провадять до великої мети. Дії – не лише про діяльність, а й про постійний вибір: бути собою, бути людиною, бути в команді. Антон Дацко – фехтувальник на візку з Львівщини, зараз живе у Німеччині. Має ураження опорно-рухового апарату. Заслужений майстер спорту України, чемпіон Паралімпійських ігор-2016 з фехтування на шаблях, срібний призер Паралімпійських ігор-2012 з фехтування на рапірах, багаторазовий переможець та призер Чемпіонатів і Кубків України, Європи, світу.
Бути собою. Дії через призму власних цінностей
Заплющити очі та подумки вирушити на пошуки свого безпечного місця – запрошую я Антона. У деталях уявити той простір, в якому хочеться набутися.
– Я на галявині біля невеличкого озера, світить сонце. Чую, як хлюпоче вода, чую цвіркунів. Поруч ліс, співають птахи. На галявині я можу прогулюватися і слухати звуки природи, – розповідає Антон. – Хочу не сидіти на місці, а досліджувати, спостерігати, я перебуваю в динаміці.
«Людина-дія» – так би я охарактеризувала свого співрозмовника. Навіть там, у своїй уяві, він вибирає не просто бути в моменті, а діяти тут і тепер. Антон Дацко у спорті понад 20 років, попри те, що в свої 16-ть через травматичне падіння опинився в інвалідному візку.
Антоне, наскільки безпечно почуваєтеся у реальному світі?
Досить безпечно. Вважаю, що кожна людина може впливати на свій внутрішній стан і на зовнішнє становище. Я намагаюся впливати на обставини, які виникають у моєму житті. Зараз я не відчуваю загрози чи небезпеки. Найбільше стресую, коли спілкуюся з близькими людьми, і виникає конфлікт. Розумію, що моєму життю і моєму «Я» нічого не загрожує, але це мене засмучує. Хочу, щоб між людьми була взаємоповага, злагода, діалог.
Як травма вплинула на Ваше самосприйняття?
Це досить сильно повпливало на мене. Коли я травмувався, мені сказали, що, незважаючи на травму, я зможу жити і досягати цілей. Я змирився з тією ситуацією. Мені довелося адаптовуватися до стану, в якому я опинився. Звичайно, є незручності, які треба долати. Але травма мотивувала мене докладати більше зусиль для саморозвитку. Коли я грав у футбол ще в школі, мені хотілося грати краще. Мрій стати професійним спортсменом я не пригадую, але було бажання стати найкращим футболістом. Можливо, це зародки професіоналізму: що би я не робив, хочу робити це досконало.
Який вигляд має Ваша карта, ієрархія цінностей сьогодні?
У дитинстві я познайомився з християнством. Мені подобається його ідея, але я побачив, що в побуті ми не застосовуємо всіх цих принципів, не живемо за ними. Пізніше почав розмежовувати ідеологію та справжнє життя. Зараз у моїй системі цінностей християнство – одна з основ, з якою я звіряюся. Мої цінності: бути чесним зі собою і з оточуючими, бути наполегливим, справедливим. Один із моїх принципів – отримувати задоволення від того, що роблю. Вважаю, що наше життя – це така маленька гра, де ми пробуємо певні ролі, і потрібно знайти для себе роль, яка би тобі подобалася. Згадаю і про цінність природи, думаю, деколи треба обмежитися меншими ресурсами, щоб зберегти навколишній світ для себе і для наступних поколінь.
На своїй сторінці в одній із соціальних мереж Антон вряди-годи ділиться особистим, як-от: «Я уже маю в житті більше, ніж міг би очікувати. Маю міцне здоровʼя, знаходжуся в чудовому місці, оточений прекрасними людьми та займаюся найкращим спортом у світі! У моєму випадку Бог приготував стільки щастя, скільки я зможу забрати». Спортсмен-фехтувальник розповідає, що не розуміє тих людей, які постійно чимось незадоволені, скаржаться. Бо ж задоволення можна отримати навіть від важкої фізичної праці. Все залежить від кута погляду на подію чи проблему, від особистісного сприйняття та наданих значень. Аби знайти вихід із будь-якої ситуації, його потрібно почати шукати, докладати зусиль, діяти. «Після важкої травми я зміг потрапити в хороший спорт, побачив багато країн, гарних людей, – продовжує Антон. – Кожного дня я малюю свою реальність: бачу себе успішним спортсменом або ще кимось. Намагаюся за допомогою того, що я бачу, за допомогою тих засобів, які мені дають, будувати щодень свою реальність».
Бути людиною. Дії як невтомна праця, але й турбота про себе, відновлення
У випадку Антона заняття спортом або фізкультурою – один із вирішальних факторів, це про турботу про себе. Саме фізичні навантаження допомагають спортсмену підтримувати організм у доброму здоров’ї. У 16 років він травмувався, фехтуванням почав займатися у 20 років. Поміж тим шукав можливостей реалізації для себе. До великого спорту було навчання на кравця, робота на фабриці. Врешті хлопцю вдалося віднайти справу до душі. «Змагатися – це, напевно, найкраще, що я можу робити в своєму житті», – підсумовує Антон.
Після травми лікарі рекомендують займатися фізичною реабілітацією, аби працювати з тілом. Якою була роль психологічної реабілітації у Вашому випадку?
Мені сказали, що найкраща реабілітація – спорт. З того часу я шукав, як реалізувати себе в тому напрямку. Не пам’ятаю, щоби зі мною працювали психологи, але я відвідував спеціальні семінари, реабілітаційний табір. Нам проводили лекції: люди, які вже були в тому стані, пояснювали, як ми можемо реалізуватися. Це спрацювало, я знайшов себе.
Зростати у стійкості ми можемо, подивившись у вічі нашим страхам. Південноафриканський правозахисник, революціонер і реформатор Нельсон Мандела казав, що хоробра людина не та, яка не боїться, а та, яка долає свій страх. Чи багато страхів маєте?
Є певні страхи: от коли сідаєш за кермо – ти відповідальний, потрібно бути уважним, щоби не скоїти аварію. Але, щоб сказати, що зараз я чогось боюся… Наш мозок, напевно, так побудований – старається абстрагуватися від прямої загрози. Якщо ти будеш у страху, який тебе сковує, не зможеш знайти вихід. В екстремальних ситуаціях, коли тривають змагання, потрібно акумулювати всі свої сили, тоді можна показати дійсно феноменальний результат. Я не концентруюся на страху, а перемикаюся, шукаю можливість: що треба зробити, щоби було добре.
У чому вбачаєте для себе ресурси для відновлення сил, психологічної рівноваги?
Внутрішній ресурс – нова інформація і книжки, зараз це медіа та платформа YouTube. Піти в своє «безпечне місце», в ліс, до річки, тобто можливість бути ближчим до природи. Також це внутрішній спокій. Навіть якщо є буремні події, які вимагають рішучих дій, важливо заспокоїтися і подумати, які маєш зробити кроки. І, звичайно, відпочинок.
Бути в команді. Дії з турботою про інших
Мережа соціальної підтримки – одна з важливих складових у плеканні психічного здоров’я. Особливо, в контексті місії наставництва: бути для інших прикладом, доброю рольовою моделлю, плечем підтримки. Чи займаєтеся тренерською діяльністю? Бачите себе в ролі вчителя, наставника?
Для мене важлива підтримка людей. Коли щось роблю, також стараюся бути корисним. Хотів би бути комусь прикладом, намагаюся, коли є нагода. Щоби бути наставником, треба, аби людина дозволила тобі себе навчити. Так, я хотів би тренувати, міг би навчити тих засад, які перейняв в інших людей. Я багато знаю і можу поділитися власним досвідом, але також знаю, що роблю це не ідеально, і є такі речі, які я повністю не дослідив, не всього досягнув. Наразі продовжую бути спортсменом. Стати професійним тренером – це інший вид діяльності. Потрібно переключитися зі занять спортом на пошук спортсменів і тренування. Було в мене декілька потуг у тому напрямку, є відповідна освіта, знання і навички, щоби тренувати. Можливо, з часом зреалізую себе в цій сфері.
Кожні ігри особливі, дають різний досвід – про це Ви писали на своїй сторінці в одній із соцмереж. Далі цитую: «…наприклад, ці змусили мене задуматися, чи все у своєму житті я роблю правильно?». Про що йдеться і яку відповідь дали собі на це запитання?
У 2012 році я став другим у змаганнях, у 2016-му – першим, уже в 2020-2021 роках у Токіо в мене не було призових місць. Коли під час кар’єри є спад, починаєш замислюватися, що колись фехтував «на рефлексах», був молодий, мав іншу реакцію. Пізніше, щоби тримати планку, я задумувався, що роблю не так чи що я маю зробити, аби стати кращим. І пробував різні техніки, змінював харчування, режим тренувань. Але, напевно, це такий еволюційний процес: коли досягаєш піку, пізніше є спад. Росте конкуренція, в мене є певні недоліки. Спорт – це постійно про прогрес. Коли їдеш на змагання і не отримуєш призове місце, але зробив все, що міг, і отримав задоволення від того, – це також багато важить. Це мотивує виправляти свої помилки та прогресувати далі. Я не ставлю виграш на перше місце, тому що потрібен не одноразовий, а сталий результат.
Що для Вас команда? Називаєте її якось по-особливому – сім’я, плем’я, друзі?
Команда – це люди, звичайно, кожен зі своїм характером. Але це вже друга сім’я. Ми перебуваємо деколи більше часу разом із командою, ніж з рідними. Це щоденні тренування, якщо це підготовка до змагань. Ти повинен підтримувати своїх товаришів по команді: коли всі займаються добре, твій особистий рівень, успішність також росте. Погані ж стосунки в команді, конфлікти і тебе відкидають у професійному рості назад.
Антон Дацко пригадує: колись тренер сказав йому, що він стане чемпіоном. Тепер Антон – паралімпійський чемпіон. «Чому саме я? Не знаю. Для мене це не було самоціллю, але зробити все можливе для цього – було важливо. Кожні Паралімпійські ігри – етап. Я поїхав на свої перші ігри, став 7-им на рапірі, 10-им на шаблі. Це дало мені поштовх займатися далі. І з часом мої результати стали кращими. Щоби бути чемпіоном, треба тільки діяти, іншого методу немає».
Життєстійкість як вибір. Замість післямови
Що робить людей психологічно стійкими – у світі досліджують не перший рік. «Людина народжується зі своєю системою стійкості, в кожному з нас це вбудовано, як, до прикладу, система м’язів. Стійкість – це і про вибір: розвивати свою систему стійкості чи ні», – розповідає Олеся Криськів, КПТ-терапевтка, супервізорка, керівниця Центру психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» при Українському католицькому університеті.
Життєві виклики, страждання, слабкості є частиною шляху, на якому укріплюється людська міць; бути стійким – не означає бути невразливим чи непохитним. «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі…» – Олеся Криськів цитує слова письменниці Лесі Українки і пояснює, що дослідження доводять: стійкість найкраще гартується, коли людина зазнає впливу психотравмуючих обставин. «Є так звана формула стійкості. У її ядрі – поняття цінностей, – зазначає психотерапевтка. – Стійкі люди знають свої цінності, досліджують їх. Цінності в контексті стійкості – це певні принципи буття, йдеться радше про «бути», ніж про «мати». Духовність, чесність, наполегливість, вдячність – ті цінності, які проглядаються в роздумах спортсмена-фехтувальника Антона Дацка. Другий компонент стійкості – дії: мало знати про свої цінності, треба рухатись у напрямку до них. Як бачимо з історії Антона, його дії є ефективними та ціннісно орієнтованими. Третій компонент – вміння думати ясно і критично. Думка «я маю вплив на те, що можу змінити і приймаю те, що змінити не можу» – це про корисне мислення. Четверта складова стійкості – вміння регулювати свої емоції і відновлюватися. Завершальний компонент – стосунки. Ми бачимо у дослідженнях, що стійкішими є люди, які перебувають у мережі добрих, адаптивних, здорових стосунків і турбуються про них. Якщо ми звертаємо увагу на ці п’ять компонентів і стараємося проживати життя, враховуючи їх, то наша стійкість, – каже наука, – укріплюється». Історію паралімпійського чемпіона Антона Дацка можна розглядати як зразок поєднання основних складових стійкості, її практикування і плекання.
Психологічна стійкість є щоденним вибором. Та як не схибити, не зійти зі шляху стійкості, коли опиняєшся на роздоріжжі? Олеся Криськів відповідає: «Цінності, немов зорі, що показують нам дорогу. Коли людина, опиняючись у складних життєвих обставинах, пригадує, які цінності має в конкретній сфері життя, то може обрати більш ціннісно орієнтовану поведінку, а не ту, яка опирається на імпульси, бажання чи думку інших». Олеся Криськів акцентує, що поняття цінностей є «х-фактором» стійкості: на них ми нашаровуємо свої дії; опираючись на цінності, регулюємо думки та емоції; обираємо людей, з якими маємо схожі фундаментальні життєві принципи.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U