Фехтувальник на кріслі колісному з Львівщини, чемпіон Паралімпійських ігор про життєстійкість як вибір і дію.
Психологічна стійкість – шлях довжиною в життя. Шлях, що його торуємо разом із однодумцями, які поділяють наші цінності, пріоритети та мрії. Дорога стійкості пролягає через поступ, рух, трансформації, через постійні, навіть найменші дії, які крок за кроком провадять до великої мети. Дії – не лише про діяльність, а й про постійний вибір: бути собою, бути людиною, бути в команді. Антон Дацко – фехтувальник на кріслі колісному з Львівщини, зараз живе у Німеччині. Має ураження опорно-рухового апарату. Заслужений майстер спорту України, чемпіон Паралімпійських ігор-2016 з фехтування на шаблях, срібний призер Паралімпійських ігор-2012 з фехтування на рапірах, багаторазовий переможець та призер Чемпіонатів і Кубків України, Європи, світу.
Бути собою. Дії через призму власних цінностей
Заплющити очі та подумки вирушити на пошуки свого безпечного місця – запрошую я Антона. У деталях уявити той простір, в якому хочеться набутися.
– Я на галявині біля невеличкого озера, світить сонце. Чую, як хлюпоче вода, чую цвіркунів. Поруч ліс, співають птахи. На галявині я можу прогулюватися і слухати звуки природи, – розповідає Антон. – Хочу не сидіти на місці, а досліджувати, спостерігати, я перебуваю в динаміці.
«Людина-дія» – так би я охарактеризувала свого співрозмовника. Навіть там, у своїй уяві, він вибирає не просто бути в моменті, а діяти тут і тепер. Антон Дацко у спорті понад 20 років, попри те, що в свої 16-ть через травматичне падіння опинився на кріслі колісному.
Антоне, наскільки безпечно почуваєтеся у реальному світі?
Досить безпечно. Вважаю, що кожна людина може впливати на свій внутрішній стан і на зовнішнє становище. Я намагаюся впливати на обставини, які виникають у моєму житті. Зараз я не відчуваю загрози чи небезпеки. Найбільше стресую, коли спілкуюся з близькими людьми, і виникає конфлікт. Розумію, що моєму життю і моєму «Я» нічого не загрожує, але це мене засмучує. Хочу, щоби між людьми була взаємоповага, злагода, діалог.
Як травма вплинула на Ваше самосприйняття?
Це досить сильно повпливало на мене. Коли я травмувався, мені сказали, що, незважаючи на травму, я зможу жити і досягати цілей. Я змирився з тією ситуацією. Мені довелося адаптовуватися до стану, в якому я опинився. Звичайно, є незручності, які треба долати. Але травма мотивувала мене докладати більше зусиль для саморозвитку. Коли я грав у футбол ще в школі, мені хотілося грати краще. Мрій стати професійним спортсменом я не пригадую, але було бажання стати найкращим футболістом. Можливо, це зародки професіоналізму: що би я не робив, хочу робити це досконало.
Який вигляд має Ваша карта, ієрархія цінностей сьогодні?
У дитинстві я познайомився з християнством. Мені подобається його ідея, але я побачив, що в побуті ми не застосовуємо всіх цих принципів, не живемо за ними. Пізніше почав розмежовувати ідеологію та справжнє життя. Зараз у моїй системі цінностей християнство – одна з основ, з якою я звіряюся. Мої цінності: бути чесним зі собою і з оточуючими, бути наполегливим, справедливим. Один із моїх принципів – отримувати задоволення від того, що роблю. Вважаю, що наше життя – це така маленька гра, де ми пробуємо певні ролі, і потрібно знайти для себе роль, яка би тобі подобалася. Згадаю і про цінність природи, думаю, деколи треба обмежитися меншими ресурсами, щоби зберегти навколишній світ для себе і для наступних поколінь.
На своїй сторінці в одній зі соціальних мереж Антон вряди-годи ділиться особистим, як-от: «Я уже маю в житті більше, ніж міг би очікувати. Маю міцне здоровʼя, знаходжуся в чудовому місці, оточений прекрасними людьми та займаюся найкращим спортом у світі! У моєму випадку Бог приготував стільки щастя, скільки я зможу забрати». Спортсмен-фехтувальник розповідає, що не розуміє тих людей, які постійно чимось незадоволені, скаржаться. Бо ж задоволення можна отримати навіть від важкої фізичної праці. Все залежить від кута погляду на подію чи проблему, від особистісного сприйняття та наданих значень. Аби знайти вихід із будь-якої ситуації, його потрібно почати шукати, докладати зусиль, діяти. «Після важкої травми я зміг потрапити в хороший спорт, побачив багато країн, гарних людей, – продовжує Антон. – Кожного дня я малюю свою реальність: бачу себе успішним спортсменом або ще кимось. Намагаюся за допомогою того, що я бачу, за допомогою тих засобів, які мені дають, будувати щодень свою реальність».
Бути людиною. Дії як невтомна праця, але й турбота про себе, відновлення
У випадку Антона заняття спортом або фізкультурою – один із вирішальних факторів, це про турботу про себе. Саме фізичні навантаження допомагають спортсмену підтримувати організм у доброму здоров’ї. У 16 років він травмувався, фехтуванням почав займатися у 20 років. Поміж тим шукав можливостей реалізації для себе. До великого спорту було навчання на кравця, робота на фабриці. Врешті хлопцю вдалося віднайти справу до душі. «Змагатися – це, напевно, найкраще, що я можу робити в своєму житті», – підсумовує Антон.
Після травми лікарі рекомендують займатися фізичною реабілітацією, аби працювати з тілом. Якою була роль психологічної реабілітації у Вашому випадку?
Мені сказали, що найкраща реабілітація – спорт. З того часу я шукав, як реалізувати себе в тому напрямку. Не пам’ятаю, щоби зі мною працювали психологи, але я відвідував спеціальні семінари, реабілітаційний табір. Нам проводили лекції: люди, які вже були в тому стані, пояснювали, як ми можемо реалізуватися. Це спрацювало, я знайшов себе.
Зростати у стійкості ми можемо, подивившись у вічі нашим страхам. Південноафриканський правозахисник, революціонер і реформатор Нельсон Мандела казав, що хоробра людина не та, яка не боїться, а та, яка долає свій страх. Чи багато страхів маєте?
Є певні страхи: от коли сідаєш за кермо – ти відповідальний, потрібно бути уважним, щоби не скоїти аварію. Але, щоб сказати, що зараз я чогось боюся… Наш мозок, напевно, так побудований – старається абстрагуватися від прямої загрози. Якщо ти будеш у страху, який тебе сковує, не зможеш знайти вихід. В екстремальних ситуаціях, коли тривають змагання, потрібно акумулювати всі свої сили, тоді можна показати дійсно феноменальний результат. Я не концентруюся на страху, а перемикаюся, шукаю можливість: що треба зробити, щоби було добре.
У чому вбачаєте для себе ресурси для відновлення сил, психологічної рівноваги?
Внутрішній ресурс – нова інформація і книжки, зараз це медіа та платформа YouTube. Піти в своє «безпечне місце», в ліс, до річки, тобто можливість бути ближчим до природи. Також це внутрішній спокій. Навіть якщо є буремні події, які вимагають рішучих дій, важливо заспокоїтися і подумати, які маєш зробити кроки. І, звичайно, відпочинок.
Бути в команді. Дії з турботою про інших
Мережа соціальної підтримки – одна з важливих складових у плеканні психічного здоров’я. Особливо, в контексті місії наставництва: бути для інших прикладом, доброю рольовою моделлю, плечем підтримки. Чи займаєтеся тренерською діяльністю? Бачите себе в ролі вчителя, наставника?
Для мене важлива підтримка людей. Коли щось роблю, також стараюся бути корисним. Хотів би бути комусь прикладом, намагаюся, коли є нагода. Щоби бути наставником, треба, аби людина дозволила тобі себе навчити. Так, я хотів би тренувати, міг би навчити тих засад, які перейняв в інших людей. Я багато знаю і можу поділитися власним досвідом, але також знаю, що роблю це не ідеально, і є такі речі, які я повністю не дослідив, не всього досягнув. Наразі продовжую бути спортсменом. Стати професійним тренером – це інший вид діяльності. Потрібно переключитися зі занять спортом на пошук спортсменів і тренування. Було в мене декілька потуг у тому напрямку, є відповідна освіта, знання і навички, щоби тренувати. Можливо, з часом зреалізую себе в цій сфері.
Кожні ігри особливі, дають різний досвід – про це Ви писали на своїй сторінці в одній зі соцмереж. Далі цитую: «…наприклад, ці змусили мене задуматися, чи все у своєму житті я роблю правильно?». Про що йдеться і яку відповідь дали собі на це запитання?
У 2012 році я став другим у змаганнях, у 2016-му – першим, уже в 2020-2021 роках у Токіо в мене не було призових місць. Коли під час кар’єри є спад, починаєш замислюватися, що колись фехтував «на рефлексах», був молодий, мав іншу реакцію. Пізніше, щоби тримати планку, я задумувався, що роблю не так чи що я маю зробити, аби стати кращим. І пробував різні техніки, змінював харчування, режим тренувань. Але, напевно, це такий еволюційний процес: коли досягаєш піку, пізніше є спад. Росте конкуренція, в мене є певні недоліки. Спорт – це постійно про прогрес. Коли їдеш на змагання і не отримуєш призове місце, але зробив все, що міг, і отримав задоволення від того, – це також багато важить. Це мотивує виправляти свої помилки та прогресувати далі. Я не ставлю виграш на перше місце, тому що потрібен не одноразовий, а сталий результат.
Що для Вас команда? Називаєте її якось по-особливому – сім’я, плем’я, друзі?
Команда – це люди, звичайно, кожен зі своїм характером. Але це вже друга сім’я. Ми перебуваємо деколи більше часу разом із командою, ніж з рідними. Це щоденні тренування, якщо це підготовка до змагань. Ти повинен підтримувати своїх товаришів по команді: коли всі займаються добре, твій особистий рівень, успішність також росте. Погані ж стосунки в команді, конфлікти і тебе відкидають у професійному рості назад.
Антон Дацко пригадує: колись тренер сказав йому, що він стане чемпіоном. Тепер Антон – паралімпійський чемпіон. «Чому саме я? Не знаю. Для мене це не було самоціллю, але зробити все можливе для цього – було важливо. Кожні Паралімпійські ігри – етап. Я поїхав на свої перші ігри, став 7-им на рапірі, 10-им на шаблі. Це дало мені поштовх займатися далі. І з часом мої результати стали кращими. Щоби бути чемпіоном, треба тільки діяти, іншого методу немає».
Життєстійкість як вибір. Замість післямови
Що робить людей психологічно стійкими – у світі досліджують не перший рік. «Людина народжується зі своєю системою стійкості, в кожному з нас це вбудовано, як, до прикладу, система м’язів. Стійкість – це і про вибір: розвивати свою систему стійкості чи ні», – розповідає Олеся Криськів, КПТ-терапевтка, супервізорка, керівниця Центру психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» при Українському католицькому університеті.
Життєві виклики, страждання, слабкості є частиною шляху, на якому укріплюється людська міць; бути стійким – не означає бути невразливим чи непохитним. «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі…» – Олеся Криськів цитує слова письменниці Лесі Українки і пояснює, що дослідження доводять: стійкість найкраще гартується, коли людина зазнає впливу психотравмуючих обставин. «Є так звана формула стійкості. У її ядрі – поняття цінностей, – зазначає психотерапевтка. – Стійкі люди знають свої цінності, досліджують їх. Цінності в контексті стійкості – це певні принципи буття, йдеться радше про «бути», ніж про «мати». Духовність, чесність, наполегливість, вдячність – ті цінності, які проглядаються в роздумах спортсмена-фехтувальника Антона Дацка. Другий компонент стійкості – дії: мало знати про свої цінності, треба рухатись у напрямку до них. Як бачимо з історії Антона, його дії є ефективними та ціннісно орієнтованими. Третій компонент – вміння думати ясно і критично. Думка «я маю вплив на те, що можу змінити і приймаю те, що змінити не можу» – це про корисне мислення. Четверта складова стійкості – вміння регулювати свої емоції і відновлюватися. Завершальний компонент – стосунки. Ми бачимо у дослідженнях, що стійкішими є люди, які перебувають у мережі добрих, адаптивних, здорових стосунків і турбуються про них. Якщо ми звертаємо увагу на ці п’ять компонентів і стараємося проживати життя, враховуючи їх, то наша стійкість, – каже наука, – укріплюється». Історію паралімпійського чемпіона Антона Дацка можна розглядати як зразок поєднання основних складових стійкості, її практикування і плекання.
Психологічна стійкість є щоденним вибором. Та як не схибити, не зійти зі шляху стійкості, коли опиняєшся на роздоріжжі? Олеся Криськів відповідає: «Цінності, немов зорі, що показують нам дорогу. Коли людина, опиняючись у складних життєвих обставинах, пригадує, які цінності має в конкретній сфері життя, то може обрати більш ціннісно орієнтовану поведінку, а не ту, яка опирається на імпульси, бажання чи думку інших». Олеся Криськів акцентує, що поняття цінностей є «х-фактором» стійкості: на них ми нашаровуємо свої дії; опираючись на цінності, регулюємо думки та емоції; обираємо людей, з якими маємо схожі фундаментальні життєві принципи.
Публікація підготовлена за підтримки проєкту “Психічне здоров’я для України” #MH4U