- Допоможіть дитині повернутись до звичної для неї рутини та обов’язків і за потреби адаптуватися до змін. Складіть з дитиною список того, чим вона займалася до травматичної події. Теж гарною ідеєю є додати до утвореного списку нові ідеї, про які дитина мріяла, чи хотіла б спробувати. Збудуйте план поступової віднови звичного життя, в якому будуть ресурсні активності, і ті, які будуть корисні для самої дитини. Кожного разу звіряйтеся з дитиною про те, як багато вона має сил і енергії. На перших етапах відновлення для дитини може бути дещо складно виконувати усі завдання чи нести попередні відповідальності. Тому батькам та вчителям важливо зменшити свої очікування на певний час і спільно обрати стратегію поведінки. Важливо теж пам’ятати, що наші бажання відновити одночасно і навчання в освітніх закладах, і відвідування гуртків, і виконання хатніх обов’язків, на жаль, іноді може закінчитися неуспіхом. Тож важливо припильнувати, аби поступово відновлювати чи планувати нові активності. Однак розтягувати звичні активності в часі теж не варто, тому батькам важливо тримати добрий баланс між виконанням запланованого та накопиченням ресурсу.
- Допоможіть іншим – тим, хто буде далі супроводжувати дитину – краще зрозуміти, як з мудрістю і уважністю відповідати на її потреби та почуття. Нам важливо розуміти те, що дитина і надалі може шукати певні пояснення для себе, наприклад, чому відбулась ця подія з нею, тому дорослим, які в різних середовищах будуть супроводжувати дитину, необхідно знати, як реагувати. У кожної дитини є свій особливий режим опрацювання інформації, тому ці питання виникатимуть спонтанно за потреби. Підготуйте усіх членів сім’ї, інших дорослих – вчителів, тренерів і т.д. – до подібного розвитку подій. Поясніть важливість не уникати розмов про травматичну подію і давати дитині мудрі відповіді. Іноді вам потрібно буде мати для цього розмову з цими дорослими і підказати своїми прикладами, як саме ви реагуєте на ті інші запитання чи переживання. В цей же час вкажіть на важливість бути поруч, давати відчуття безпеки і надії.
- Важливим моментом для відновлення і повернення до життя є переосмислення цінностей, винесення уроків з пережитого та постановка нових цілей. Знайдіть час для того, щоб поговорити з дитиною, якою людиною вона хоче зростати попри ці події, що вона хоче цінувати в житті. Надихайтесь історіями тих, хто пройшов через подібні виклики, шукайте в цих історіях те, що відгукнеться вашій дитині. Спробуйте перетворити ці ідеї в малюнок, колаж, майнд-меп, що слугуватиме нагадуванням того, якою вона хоче стати людиною і яким життям хоче жити. Допоможіть їй скласти список дій, які вона може робити відповідно до свого віку та можливостей, які будуть зміцнювати ці маленькі зерна цінностей, що ви засіяли. Будьте добрими супроводжуючими, нагадуйте, підтримуйте, допомагайте повертатись, якщо б дитина зійшла з цієї дороги, і вірте у своїх дітей.
- Деякі травматичні події, які переживають наші діти супроводжуються різного роду втратами (рідних людей, дому, домашніх улюбленців, друзів, фізичного здоров’я, мрій, часу… ). Будьте поруч з дитиною на цій дорозі оплакування і пережиття втрати. Нормалізуйте дитині її відчуття жалоби і смутку, які, насправді, є виявом любові і цінності того, що ми втрачаємо. Допоможіть дитині сформувати книгу спогадів про втрачене, де можуть бути зібрані фотографії, малюнки, спогади інших людей і спогади самої дитини. Сформуйте певні дії, якими ви будете підтримувати пам’ять про ці моменти. Це може бути відвідування відповідних місць, або вчинки в пам’ять про когось (посадити дерево, підтримка певної категорії людей), анонімні вчинки доброти в пам’ять.
- І на завершення, щось дуже важливе в цьому посланні – не забувайте турбуватися про себе, оскільки, батьки є найважливішим оточенням для своїх дітей. Це може звучати надто просто і складно водночас. Ми хочемо, щоб воно звучало, як камертон, що задає тональність і налаштовує на зміни. Бо, на жаль без цієї умови не зможе відбуватися належна підтримка вашим дітям в ці непрості часи.
5 порад для батьків, як допомогти дитині повернутись до звичного життя після пережитої психотравмуючої події
Оля Іваненко