У Стрийському парку у Львові спільною ініціативою Українського Католицького Університету, благодійного фонду «Коло сім’ї» та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії створено особливий простір – «Пагорб пам’яті». На тихому узвишші посеред парку висаджено алею вічнозелених сосон, а також квітучих дерев та кущів в пам’ять про наших полеглих захисників.
Цей Пагорб є місцем пам’яті. А пам’ять – це насамперед стосунок, стосунок, який триває – адже смерть, хоч і може зупинити биття людського серця, не може зупинити любові і стосунку… Тож для нас цей Пагорб – це символічне місце, куди ми можемо піти, щоби мати час та простір для зустрічі з тими, хто віддав за нашу свободу своє життя… Воно є символічним – бо нагадує нам, що насправді ми завжди, де би не були, запрошені бути спільнотою пам’яті і нести у серцях цей життєдайний стосунок з нашими полеглими Героями… Відтак ця пам’ять – є джерелом нашої сили, нашого натхнення продовжувати нашу спільну справу – з любов’ю творити життя, плекати нашу Україну…
Нехай це місце сили надихає усіх нас, усю нашу велику спільноту – нехай сюди приходять діти та молодь, закохані пари, вагітні матері, молоді батьки, подружні пари, бабусі й дідусі з онуками, товариства і команди колег. Хай на ньому оповідаються історії і співаються пісні, хай на ньому ми будемо у любові – адже ми запрошені бути спільнотою любові… І хай цією любов’ю у особливий спосіб завжди будуть огорнуті ті, хто її найбільше потребують, хто стикається з різними життєвими випробуваннями – хай у ній ніхто і ніколи не буде забутий…
Висадження дерев на цьому Пагорбі є для нас теж символічною, життєствердною дією –ми свідомі, що мрія наших полеглих захисників – щоби ми продовжували творити життя, щоби наша Україна – мов сад – розцвіла, оновилася новим життям… Тож цей Пагорб це теж місце для творчих роздумів, де ми запрошені слухати – на які добрі справи, на які інші життєствердні дії відгукується наше серце – бо ми є людьми надії, і жодні руйнування, які несе війна, не можуть забрати у нас надії – а надія це те, що кличе нас на дію, життєствердну дію!
Цей Пагорб – є прекрасним острівцем природи, як і увесь парк. А природа – це перший нерукотворний Храм Божий. І в ній є стільки тиші, великої тиші… А тиша виповнена любов’ю – то є перша мова Бога, якою Він торкає нашого серця… Тож нехай цей пагорб буде для нас місцем тиші і місцем молитви…
На цьому Пагорбі гніздяться птахи. Впродовж року, а особливо навесні і на світанку лунає їх пісня… І цей Пагорб є місцем пісні. І ми є нацією народженою з пісні, Пісні, що «показує нам наш шлях і веде у майбуття»… Тож хай на ньому ми слухаємо пісні, і хай на ньому ми творимо нашу Пісню…
Нехай цей Пагорб буде для нас і місцем зцілення. Коли війна увійшла в наше життя своєю темрявою і насіяла у наші душі стільки болісних спогадів – хай тут, на цьому Пагорбі наші рани лагідно торкає світло сонячних променів, огортає спів птахів, запахи цвіту і кольори листу – хай тут наші рани зцілюються, хай тут ми відновлюємося і сповнюємося сили та здоров’я…
Ми запрошуємо усіх приходити на цей Пагорб. Ми запрошуємо теж творити ритуал пам’яті – на знак нашої вдячності і нашої любові ми започатковуємо ініціативу пов’язувати на сосни дерев’яні пташки. Птахи належать небу, як і наші Герої. Тож довіряючи деревам рости з символічними пташками – ми можемо у такий спосіб висловити нашу вдячність і берегти пам’ять, життєдайний стосунок пам’яті – щоби повертатися з цього Пагорба з новою силою – щоби продовжувати любити і творити життя!
