Українці стикаються з небувалими викликами війни та колективним досвідом травми (а ще скільки незагоєного травматичного досвіду несемо ми з попередніх століть!) – і щоби вистояти та перемогти, нам потрібно плекати нашу індивідуальну та колективну стійкість, і щоби загоїти наслідки психотравмуючих подій війни – маємо стати травмочутливим суспільством, яке зможе згенерувати об’єднану співчутливу, мудру, цілющу відповідь на цей колективний досвід. Зцілення ран війни потребуватиме не лише індивідуальної фахової допомоги потерпілим і не лише праці фахівців сфери охорони психічного здоров’я.
Колективна травма потребує колективної праці над її зціленням!
Вона потребує цілющих соціальних просторів, спільної праці над наративами нашого досвіду, потребує світла цінностей, ритуалів вшанування пам’яті, потребує взаємної підтримки у подоланні викликів. І це завдання потребуватиме об’єднаних зусиль лідерів громад та спільнот, фахівців різних сфер. І це наше важливе завдання – разом згенерувати цю відповідь на досвід колективної травми – щоби вистояти та перемогти, зцілити рани та відродитися новим життям. Так, щоби зрештою у відповідь на досвід травми ми мали досвід посттравматичного зростання та національного відродження.
Запрошуємо переглянути запис виступу Олега Романчука, лікаря центру “Коло сім’ї” на тему “Як (не-) зцілюються наслідки колективної травми”